Сьогодні в Києві попрощалися із загиблим командиром батальйону "Київська Русь"

Сьогодні, 18 серпня у столичному Будинку офіцерів прощалися із двома загиблими бійцями 11 батальйону територіальної оборони ЗСУ "Київська Русь" та його командиром. На заході був присутній Віталій Кличко, Володимир Шандра, Віталій Ярема, голова Згурівської райдержадміністрації Степан Кузьмич.

Після церемонії прощання частина людей попрямувала в Михайлівський Золотоверхий собор, де відбулося богослужіння. Після чого, командира - Олександра Гуменюка поховали на Лук'янівському військовому кладовищі.

Олександру Гуменюку було 52 роки, у нього залишилися дружина і троє дітей. За повідомленням Олександра Бригинця, за комбатом Гуменюком йшло полювання з винагородою у 25 тис. доларів. Командир 11 батальйону був вбитий кулею снайпера між пластинами бронежилета. це сталося 15 серпня під Дебальцево.

"Я переконаний, що незважаючи на смерть комбата і сміливих розвідників, які загинули разом із ним, батальйон і далі залишатиметься найпотужнішим підрозділом українських збройних сил", заявив нардеп Олександр Бригинець.

"Він дуже пишався, що в його підрозділі ніхто не загинув. Він вірив у беззаперечну перемогу нашої армії над путінськими терористами. Саме там, під Дебальцевим він і загинув - першим зі свого Батальйону! Він завжди був і залишається першим!!!", додав нардеп.

Нагадуємо, що 14 червня Згурівський район возив допомогу 11 батальйону територіальної оборони ЗСУ. Тоді небайдужими підприємцями Згурівського району було передано батальйону 9 бронежелетів 4-го класу захисту, продукти харчування, одяг, засоби гігієни та інше на суму 9 тис. грн..

Спогади бойового товариша 

У той фатальний день, зі Слов'янська, батальйон висунувся на Дебальцево, а далі підійшов до Фащівці, це найнебезпечніша ділянка,, оскільки з трьох сторін у батальйону знаходився противник: з боку Красного Луча, Перевальського р-ну та Горлівки. 

В ніч з 14 на 15 серпня російські найманці крупнокалиберною артилерією відпрацьовували позиції «Київської Русі», а вранці сталося пряме бойове зіткнення з противником. В ході бою бойовики були відкинуті, але за це довелося заплатити життям трьох воїнів, серед яких опинився і командир 11 батальйону Олександр Гуменюк, убитий кулею снайпера. 

Ми з ним плече до плеча пройшли весь Майдан від початку і до кінця, він брав активну участь у всіх знакових подіях, що відбувалися на Грушевського та Інститутській, він один з не багатьох, хто розумів, що нова влада - це жалюгідна карикатура на стару і що примітивно міняючи політиків народ не виграє, а програє, тому як необхідна кардинальна реформа всієї прогнилої державно-політичної система. 

 Майдан, грудень 2013 року. 

Олександр всупереч чиновницьким капризам, все-таки створив батальйон «Київська Русь», у якого вже є чимала історія перемог, але найцінніше те, що він зміг згуртувати навколо себе, навколо ідеї очищення влади від казнокрадів і злодіїв бойових офіцерів, готових у будь-який момент включиться в боротьбу з олігархами і їх поплічниками. 

У Олександра залишилася сім'я і зовсім ще маленькі сини, які по праву пишатимуться своїм батьком, а для нас, його друзів, він завжди залишиться в нашій пам'яті, як приклад мужності та самовідданості. 

Світла йому пам'ять, світла пам'ять всім загиблим за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Наперед тільки скажу, що не дивлячись ні на що, командир 11 батальйону Олександр Гуменюк все таки підведе підсумок і винесе вирок системі. Будучи на Карачун-горі, мені вдалося записати з ним інтерв'ю, напевно останнє інтерв'ю в його житті, в якому він дуже доступно висловив свою думку про нову владу та її ставлення до тих хто воює. 

Отже по порядку. 

З розташування батальйону «Донбас» виїхали в сутінках, настрій був натягнуто бадьорим, тому з голови ніяк не виходили соняшники, де вірогідно могли перебувати сепаратисти. Тому зеленку і решта ділянки проскочили на самій можливо високій швидкості і з величезним полегшенням зітхнули, коли попереду замаячив прапор на блок-посту наших друзів з Полтави. 

Наступний пункт призначення була Карачун-гора, де власне і дислокувався 11 батальйон під командуванням Олександра Гуменюка. Безпосередньо в розташування батальйону потрапили на наступний день, ближче до вечора. Дуже довго шукали проїзд на гору, потрібно відзначити - місцеві жителі, у всякому разі ті три жінки, у яких я намагався уточнити маршрут, особливої ​​прихильності до нас не висловлювали, навпаки відчувалася дратівливість і нетерпимість. 

Цей факт змусив задуматися, оскільки з людьми, сини і чоловіки, яких воювали проти української державності, нам усім доведеться жити. І ніякі розповіді про незалежну Україну їх не чіпатимуть. Вони зможуть забути про війну і повірити в Україну, тільки якщо сама Україна зміниться, якщо в їх міста прийде справедливість, а не потворні злодії і казнокради від нової влади. Але, на превеликий жаль нова влада демонструє, якраз не моральний підхід до вирішення задач на території знищеного Донбасу, а підхід дозволяє в повному обсязі реанімувати єфремовську і компартійних ублюдків, які розраховують і далі жирувати за рахунок шахтарського краю. 

Перед в'їздом в частину, солдати зустріли нас м'яко говорячи не привітно, бо супроводжував мене Михайло забувся і не дивлячись на команду відключити камеру продовжував знімати блок-пост. Після з'ясування мети нашого приїзду один з бійців зізнався, що в такій нервовій обстановці за не підпорядкування могли і стрельнути по машині. 

Але, до нас вже поспішав комбат і ми з ним як добрі друзі, на очах у здивованих солдат довго тискали один одного в обіймах, після чого Олександр запросив нас прогулятися по розташуванню. Було видно, що він пишається своїм дітищем, батальйоном «Київська Русь». Кругом панував порядок, територія була прибрана і посипана піском, одні солдати несли службу, інші відпочивали. 

 м.Дебальцеве. Комбат за картою. 

Перше, що кинулося в очі - ця лежача на боці ретрансляційна вишка, яку підірвали бойовики, пізніше ми дізналися що величезну кількість тіл сепаратистів довелося ховати прямо тут, безпосередньо на території частини. 

Однією з визначних пам'яток батальйону була саморобна, зроблена руками волонтерів установка великокаліберного кулемета, закріпленого на шасі УАЗа і обшита саморобної бронею. Взагалі-то, весь побут і обслуговування бойової техніки виключно тримався на пожертвах людей, ініціативи самих бійців і офіцерів. 

 м.Дебальцеве. Робота штабу. 

Батальйон кілька разів піддавався нападу з боку бойовиків, остання спроба була досконала з боку кадировців. Олександр дуже докладно нам повідав про те, як все відбувалося і вказав місце, де знайшли свій останній притулок російські найманці. 

сел. Фащівка. Комбат, замполіт, начштабу. 

Після, у лежачої на боці вишки я записав останнє інтерв'ю з Олександром Гуменюком, тепер вже колишнім командиром 11 батальйону ЗСУ «Київська Русь». В словах командира звучала любов до Батьківщини і впевненість у своїй правоті, він дуже аргументовано говорив про проблеми в армії і про те, що нам всім заважає бути переможцями у цій війні. 

Ну, і звичайно ж у кінці нашої недовгої зустрічі Олександр повів нас на польову кухню, де ми всі повечеряли і вже в не примушеної бесіді продовжили нашу розмову, намагаючись знайти відповідь на одвічне питання: що робити? 

Прощалися довго, вже стоячи біля машини ми ніяк не могли договорити те накипіле, що розривало душу, наче відчували що бачимося востаннє і більше такої можливості у нас вже не буде ніколи. 

Покидали батальйон з неприкритим внутрішнім підйомом, бо дух бійців і офіцерів вселив у нас не надію, а впевненість в тому, що немає і не може бути сумнівів у нашій перемозі, тому що з такими воїнами, як Олександр Гуменюк, його бійцями і офіцерами, по іншому бути й не може.

Наше глибоке співчуття рідним і близьким Олександра. Спи спокійно, брате, за тебе помстяться!

Слава Україні! Герої не вмирають!