Після церемонії прощання частина людей попрямувала в Михайлівський Золотоверхий собор, де відбулося богослужіння. Після чого, командира - Олександра Гуменюка поховали на Лук'янівському військовому кладовищі.
Олександру Гуменюку було 52 роки, у нього залишилися дружина і троє дітей. За повідомленням Олександра Бригинця, за комбатом Гуменюком йшло полювання з винагородою у 25 тис. доларів. Командир 11 батальйону був вбитий кулею снайпера між пластинами бронежилета. це сталося 15 серпня під Дебальцево.
"Я переконаний, що незважаючи на смерть комбата і сміливих розвідників, які загинули разом із ним, батальйон і далі залишатиметься найпотужнішим підрозділом українських збройних сил", заявив нардеп Олександр Бригинець.
"Він дуже пишався, що в його підрозділі ніхто не загинув. Він вірив у беззаперечну перемогу нашої армії над путінськими терористами. Саме там, під Дебальцевим він і загинув - першим зі свого Батальйону! Він завжди був і залишається першим!!!", додав нардеп.
Нагадуємо, що 14 червня Згурівський район возив допомогу 11 батальйону територіальної оборони ЗСУ. Тоді небайдужими підприємцями Згурівського району було передано батальйону 9 бронежелетів 4-го класу захисту, продукти харчування, одяг, засоби гігієни та інше на суму 9 тис. грн..
Спогади бойового товариша
У той фатальний день, зі Слов'янська, батальйон висунувся на Дебальцево, а далі підійшов до Фащівці, це найнебезпечніша ділянка,, оскільки з трьох сторін у батальйону знаходився противник: з боку Красного Луча, Перевальського р-ну та Горлівки.
В ніч з 14 на 15 серпня російські найманці крупнокалиберною артилерією відпрацьовували позиції «Київської Русі», а вранці сталося пряме бойове зіткнення з противником. В ході бою бойовики були відкинуті, але за це довелося заплатити життям трьох воїнів, серед яких опинився і командир 11 батальйону Олександр Гуменюк, убитий кулею снайпера.
Ми з ним плече до плеча пройшли весь Майдан від початку і до кінця, він брав активну участь у всіх знакових подіях, що відбувалися на Грушевського та Інститутській, він один з не багатьох, хто розумів, що нова влада - це жалюгідна карикатура на стару і що примітивно міняючи політиків народ не виграє, а програє, тому як необхідна кардинальна реформа всієї прогнилої державно-політичної система.
![]() |
Майдан, грудень 2013 року. |
Олександр всупереч чиновницьким капризам, все-таки створив батальйон «Київська Русь», у якого вже є чимала історія перемог, але найцінніше те, що він зміг згуртувати навколо себе, навколо ідеї очищення влади від казнокрадів і злодіїв бойових офіцерів, готових у будь-який момент включиться в боротьбу з олігархами і їх поплічниками.
У Олександра залишилася сім'я і зовсім ще маленькі сини, які по праву пишатимуться своїм батьком, а для нас, його друзів, він завжди залишиться в нашій пам'яті, як приклад мужності та самовідданості.
Світла йому пам'ять, світла пам'ять всім загиблим за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Наперед тільки скажу, що не дивлячись ні на що, командир 11 батальйону Олександр Гуменюк все таки підведе підсумок і винесе вирок системі. Будучи на Карачун-горі, мені вдалося записати з ним інтерв'ю, напевно останнє інтерв'ю в його житті, в якому він дуже доступно висловив свою думку про нову владу та її ставлення до тих хто воює.
Отже по порядку.
З розташування батальйону «Донбас» виїхали в сутінках, настрій був натягнуто бадьорим, тому з голови ніяк не виходили соняшники, де вірогідно могли перебувати сепаратисти. Тому зеленку і решта ділянки проскочили на самій можливо високій швидкості і з величезним полегшенням зітхнули, коли попереду замаячив прапор на блок-посту наших друзів з Полтави.
Наступний пункт призначення була Карачун-гора, де власне і дислокувався 11 батальйон під командуванням Олександра Гуменюка. Безпосередньо в розташування батальйону потрапили на наступний день, ближче до вечора. Дуже довго шукали проїзд на гору, потрібно відзначити - місцеві жителі, у всякому разі ті три жінки, у яких я намагався уточнити маршрут, особливої прихильності до нас не висловлювали, навпаки відчувалася дратівливість і нетерпимість.
Цей факт змусив задуматися, оскільки з людьми, сини і чоловіки, яких воювали проти української державності, нам усім доведеться жити. І ніякі розповіді про незалежну Україну їх не чіпатимуть. Вони зможуть забути про війну і повірити в Україну, тільки якщо сама Україна зміниться, якщо в їх міста прийде справедливість, а не потворні злодії і казнокради від нової влади. Але, на превеликий жаль нова влада демонструє, якраз не моральний підхід до вирішення задач на території знищеного Донбасу, а підхід дозволяє в повному обсязі реанімувати єфремовську і компартійних ублюдків, які розраховують і далі жирувати за рахунок шахтарського краю.
Перед в'їздом в частину, солдати зустріли нас м'яко говорячи не привітно, бо супроводжував мене Михайло забувся і не дивлячись на команду відключити камеру продовжував знімати блок-пост. Після з'ясування мети нашого приїзду один з бійців зізнався, що в такій нервовій обстановці за не підпорядкування могли і стрельнути по машині.
Але, до нас вже поспішав комбат і ми з ним як добрі друзі, на очах у здивованих солдат довго тискали один одного в обіймах, після чого Олександр запросив нас прогулятися по розташуванню. Було видно, що він пишається своїм дітищем, батальйоном «Київська Русь». Кругом панував порядок, територія була прибрана і посипана піском, одні солдати несли службу, інші відпочивали.
![]() |
м.Дебальцеве. Комбат за картою. |
Перше, що кинулося в очі - ця лежача на боці ретрансляційна вишка, яку підірвали бойовики, пізніше ми дізналися що величезну кількість тіл сепаратистів довелося ховати прямо тут, безпосередньо на території частини.
Однією з визначних пам'яток батальйону була саморобна, зроблена руками волонтерів установка великокаліберного кулемета, закріпленого на шасі УАЗа і обшита саморобної бронею. Взагалі-то, весь побут і обслуговування бойової техніки виключно тримався на пожертвах людей, ініціативи самих бійців і офіцерів.
![]() |
м.Дебальцеве. Робота штабу. |
Батальйон кілька разів піддавався нападу з боку бойовиків, остання спроба була досконала з боку кадировців. Олександр дуже докладно нам повідав про те, як все відбувалося і вказав місце, де знайшли свій останній притулок російські найманці.
![]() |
сел. Фащівка. Комбат, замполіт, начштабу. |
Після, у лежачої на боці вишки я записав останнє інтерв'ю з Олександром Гуменюком, тепер вже колишнім командиром 11 батальйону ЗСУ «Київська Русь». В словах командира звучала любов до Батьківщини і впевненість у своїй правоті, він дуже аргументовано говорив про проблеми в армії і про те, що нам всім заважає бути переможцями у цій війні.
Ну, і звичайно ж у кінці нашої недовгої зустрічі Олександр повів нас на польову кухню, де ми всі повечеряли і вже в не примушеної бесіді продовжили нашу розмову, намагаючись знайти відповідь на одвічне питання: що робити?
Прощалися довго, вже стоячи біля машини ми ніяк не могли договорити те накипіле, що розривало душу, наче відчували що бачимося востаннє і більше такої можливості у нас вже не буде ніколи.
Покидали батальйон з неприкритим внутрішнім підйомом, бо дух бійців і офіцерів вселив у нас не надію, а впевненість в тому, що немає і не може бути сумнівів у нашій перемозі, тому що з такими воїнами, як Олександр Гуменюк, його бійцями і офіцерами, по іншому бути й не може.
Наше глибоке співчуття рідним і близьким Олександра. Спи спокійно, брате, за тебе помстяться!
Слава Україні! Герої не вмирають!
Немає коментарів:
Опублікувати коментар