неділя, 11 червня 2017 р.

"Мати Марія" - Олександр Тетеря. Всеукраїнський конкурс "Мама Героя"

Твір учня Аркадіївського НВК Олександра Тетері, який взяв участь у Всеукраїнському конкурсі  "Мама Героя"

Мати Марія


Весна… Яка сумна весна… В Україні йде війна… Кажуть, що у неї не жіноче обличчя… Та і бачити, й чути його не хотілося б… Бо коли чуєш, то зразу уявляєш закрите балаклавою обличчя солдата, стражденне лице матері, спотворене горем, болем і жахом, закам’яніле обличчя батька, який посивів від втрати… І, навіть, діти сьогодні малюють війну, малюють холодними кольорами, а ще - червоним, бо це – колір крові. Страшно повірити…

Сивими і сірими війна фарбує чуби наших хлопців, які захищають рідну землю на Сході, а ще - скроні матерів, які на них чекають удома і моляться… Чорними війна малює вирви від «градів» і одяг вдів… Білим малює душі тих, хто відлетів у вічність…

На сільському цвинтарі тихо і сумно. Тільки чути, як хтось говорить. Говорить Мати… Вона розмовляє із сином… Ім’я цієї жінки - Марія… Як у Божої Матері… Світле, чисте… Та тільки доля у неї тяжка. Росла Марія в багатодітній родині, дітей було шестеро, а вони з Катрусею - старші.  Рано залишилися сиротами, померла матуся, а Марія в чотирнадцять років пішла заробляти собі на хліб у Червоний відділок. І далі випробування за випробуванням… Закинула доля Марію аж на Чернігівщину… Із чоловіком Василем жили не дуже добре,  увесь тягар домашньої та колгоспної роботи лягав  на плечі жінки…  Підростали два маленькі, і такі схожі між собою, сини – мамина надія і опора, які у всьому допомагали матусі.  Толя та Юра закінчили школу, відслужили строкову службу, одружилися, в обох народилися дівчатка, яким навіть імена дали схожі: Юля, Оля, Ліля…  Багато веселих історій розповідала Марія Миколаївна про внучок, про їх дитинство…

Подружнє життя з Василем не склалося.  Марія переїхала жити на Київщину, до старенького батька Бублика Миколи Сергійовича.   Через деякий час до мами переїхав молодший син.  Юра допомагав матері по господарству, працював охоронцем у Києві.  А коли на Сході  почалися військові дії, отримав повідомлення про призив… 22 травня 2015 року, від’їжджаючи у частину, Юра пообіцяв, що все буде добре і що телефонуватиме мамі кожного дня. Так і попрощалися…  Телефонував щодня, аж до 2 жовтня 2015 року… О 8 годині цього дня була остання розмова…  Він сказав, що у нього все гаразд, що скоро ця війна закінчиться, цікавився, чи упоралися з городом…  А через 40 хвилин його не стало…   Марія нічого не знала, була веселою, як завжди, вітала хрещеницю з Днем учителя, а та не наважувалася спитати за Юру, адже вже селом пішли чутки про його смерть…

… Привезли  домовину з тілом Юрія в район…  Згурівщина стояла на колінах, а в небо злітала  мелодія пісні «Плине кача…».  Серце розривалося на шматки, дивлячись, як посивіла  Мати Марія гладить обличчя її маленького Юри, а сльози падають на нього, ніби хочуть оживити…

На поминальні дні у Бублички (так називають її у селі) гамірно… З’їжджається вся  велика родина, а їх багато-багато…  Приїздить молодша сестра Люба з родиною з Черкащини, старша сестра Катя із сином та невісткою, і наймолодший Вовка – з Києва.  Саші і Колі немає серед живих, то з їхніми родинами зустрічаються рідко, але зв'язок підтримують.  Несуть на цвинтар букети  яскравих квітів, цукерки і печиво, лампадки, у яких горить вогник – вічність душі померлого…  Ідуть до своїх рідних, найстаршого Бублика Миколи Сергійовича, ветерана Другої світової війни  і його внука Горового Юрія Васильовича, учасника бойових дій на Сході…

Мати Марія сидить  біля могили сина і тихо веде розмову…  І, здається,  що син її чує:  « Добридень, Юрочка! Поглянь!..  Скільки всіх з’їхалося сьогодні. Всі прийшли до тебе…  Ви тепер з дідом разом, мабуть, добре вам там… Ось зараз дивлюся на твоє обличчя на пам’ятнику, а згадую  маленького… Коли я вас з Толею лишала вдома, а ти подушки на ліжку торкав пальчиком і говорив, що шкоду робиш.  Слухняні ви були  у мене, бо знали, як мені важко було вас ростити. Ти коли й підріс, то завжди допомагав мені…  А дах ми вже перекрили…  Ти ж так хотів допомогти…  Донечка твоя Ліля народила внучку тобі, Златою назвала. Ми їй допомагаємо коли грошима, коли продуктами. Гарненька внучечка у тебе росте, шкода, що рідко бачимось.  А так у нас все добре… Скоро городи будемо садити, то вже роботи вистачатиме… Але ні в турботах, ні в клопотах, синочку мій рідний, я ні на мить тебе не забуваю… Синочку мій любий, а як же так сталося, що тебе немає… Я ж тебе питала, куди ж ти йдеш? А ти ж мені говорив, що якщо відмовишся, то хто ж піде? А чому ж ти не сказав, що у тебе серденько болить?..»

Мовчить у глибокій  задумі небо, нависнувши над землею, ховає своє проміння сонце за хмари… Високо в небесах літають птахи… Тиша навкруги… Спокій…  Вічний спокій…

Автор: Тетеря Олександр Сергійович, учень 9 класу Аркадіївського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок»

Учитель: Кривенок Лариса Миколаївна, Аркадіївський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок»

Герой твору: Івахненко Марія Миколаївна, с. Аркадіївка Згурівського району Київської області

Немає коментарів:

Дописати коментар

Правила використання матеріалів сайту "Згурівська Правда"

Використання матеріалів сайту "Згурівська Правда" дозволяється тільки за наявності гіперпосилання на www.z-pravda.com.ua. Детальні правила використання матеріалів тут.