неділя, 11 червня 2017 р.

"З архіву материнського серця" - Ірина Ревчук. Призер Всеукраїнського конкурсу "Мама Героя"

Твір учениці Новоолександрівського НВК Ірини Ревчук, який виборов призове - 2 місце у Всеукраїнському конкурсі  "Мама Героя"


З архіву материнського серця


Чи знаєте ви, наскільки глибока жіноча душа, скільки скарбів затонуло там разом з кораблями?.. А скільки бермудських трикутників вирує у серці і часом затягує у коловерть важких думок, скільки Маріанських западин вже вирило безжалісне життя. Їх видно, вони маленькими борозенками брижаться побіля яблуневих очей…

Королева логарифмів та хитромудрих рівнянь з параметрами, жінка, що сміливо крутить «Піфагорові штани» та єгипетські трикутники; мудріша, ніж Аристотель, серйозніша, ніж любитель натурфілософії та математики Фалес; мужня, сильна, непохитна, як Прометей, що пожертвував собою заради порятунку людства . А ще -  мати двох синів, які вірою і правдою боронять рідну землю на сході України. Саме такою бачать Гуцол Галину Володимирівну її учні, колеги, односельчани. Ще зовсім молодою приїхала вона до Нової Олександрівки. І, здавалося, як така холодна і суха наука, як математика, може приваблювати таку прекрасну, сповнену енергії жінку? Від перестановки доданків сума не міняється – тут ось так само. Як не крути, а Галина Володимирівна з радістю увійшла в царство чисел та невідомих і стала учителем математики. До себе завжди ставилася вимогливо, до власних учнів – тим більше. Їй хотілося, щоб кожна дитина уміла не лише гарно рахувати гривні, але й розвивала в собі здатність логічно мислити, розв’язувати задачі, уміти помічати дрібниці, величезні страшні приклади спрощувати до 1. А це – безцінні навички,   оскільки життя часто підкидає справжні головоломки.

І все було  чудово, і гобелен  життя ткався власними  руками розмірено, однак не завжди так, як того хотілося. Передчасно пішов із життя ще зовсім молодим чоловік Василь, залишивши дружину з двома неповнолітніми синами. Ніхто не бачив розпачу, безпорадності в очах згорьованої молодої жінки.  Власний стоїцизм та вміння не відступати перед життєвими труднощами допомогли пережити біду. Ці якості  передала вона  своїм синам – Богдану та Анатолію. Галина Володимирівна посіяла в дітях зерна доброти, людяності, чуйності. А ще ростила синів у любові до праці. Жінка вчила своїх дітей поважати будь-яку людську роботу – і високоінтелектуальну, і фізичну. В усьому відшуковувала Галина Володимирівна гармонію, золоту середину, аби сини її ніколи не відчували, що чогось їм забракло у житті. І з кожним новим світанком розросталось те  посіяне зерно доброти у великий безцінний скарб, що носили у серці хлопці.

Старший  син Богдан перейняв від матері любов до математики, а молодший Анатолій одразу захопився спортом та із задоволенням грав у футбол, професійно займався кікбоксингом. І хоча характери і вподобання у хлопців різні, їх об’єднувало головне – незламний український дух. Богдан після закінчення Київського військового училища зв’язку отримав омріяне звання офіцера-зв’язківця. Проте буремні 90-і принесли в Україну не лише довгождану незалежність. Коли країна оговтувалася від невдалого соціалістичного експерименту, з новою владою прийшли й нові випробування. Якщо Радянський Союз доводив нашу державу до зубожіння гонкою озброєнь, витрачаючи шалені  суми на військово-промисловий комплекс, то після проголошення незалежності в Україні наші Збройні Сили почали знищувати. Вихований матір’ю в любові до своєї Батьківщини, Богдан не міг спокійно дивитися, як в’яне сила Української армії, як хтось безжалісною рукою січе її під самий корінь, аби українці не мали  змоги відстоювати  ще зовсім  слабку і беззахисну державу.  Аби не бути причетним до розкрадання і знищення армії, Богдан написав рапорт і  пішов у відставку.

А от молодший син Анатолій усю свою відвагу, мужність і те зерно доброти, з якого мати зростила могутній дуб, без жалю і зайвих вагань віддав  Україні. Революція Гідності, як тепер називають події Майдану, стала для нього першим кроком. Саме там Анатолій відчув усю відповідальність за долю країни, свого народу.  Згодом  побратими, з якими довелося пройти складний час революційних подій у столиці, запропонують дужому парубку захищати Україну від російської агресії  на Сході у зоні АТО. І Анатолій вирішив: «Якщо Господь дав мені силу, чому б не захистити тих, хто її не має?» У листопаді 2014 року юнак пішов добровольцем у розвідувально-штурмовий батальйон «Айдар», захищав місто Щастя.

Не став відсиджуватися і старший син Богдан.  Нині він волонтер. Допомагає нашим бійцям з тепловізорами, маскувальними костюмами, сітками, продовольством.

Анатолій на фронті, а мати чекає. Постійно переглядає новини, вслухаючись у скупі рядки військових зведень. Проводжаючи молодшого сина на передову, Галина Володимирівна не заламувала рук, не благала його залишитися, не проливала гірких сліз. Тихо благословила Анатолія у дорогу, бо знала, що вибір хлопця правильний.  Адже виховувала дітей за принципом: якщо можеш, напій спраглого, нагодуй голодного, люби ближнього свого, як самого себе і подай руку тому, хто попросить допомоги. А що тут вдієш, коли треба виручати з біди власну Вітчизну? І якщо зараз залишити сина у себе під крилом, а так зроблять усі матері в Україні, що буде тоді? Подарувати собі пару років примарного спокою і втішатися тим, що найрідніша душа ось тут перед очима? Дозволити Росії та сепаратистам розтерзати Україну на шмаття? Тоді в один жахливий день вони приповзуть до тебе в дім, накинуться на тебе та твоїх дітей і відберуть усе найдорожче, що ти маєш. Бо ти ж не пустила сина захищати Україну… Так… Це неймовірно складне рішення. Це рівняння з тисячами невідомими, яке склало у дивний пазл саме життя, Галина Володимирівна з мужністю сіла розв’язувати , знаючи, що виловлює не примхливе «ікс», а ставить на кін життя власних дітей. І хоча серце роз’їдав дикий, тваринний страх за долю наймолодшого, вона знала: її діти на правильному шляху.

Нині життя матері – це суцільне тривожне очікування. Ви думаєте, що години не можуть тиснути тисячотонним пресом, а хвилини пурхають швидко-швидко, наче горобчики? Ви думаєте простий перегляд блоку новин не може стати тортурами, і серце від кожного слова диктора не калататиме, як навіжене? Ви навіть уявити не можете, яка радість переповнює серце матері, коли вона, тримаючи у руках телефон,  чує голос рідного сина з самого пекла війни, дещо хриплуватий і стомлений після чергових завдань, однак веселий і сповнений енергії творити добро.

Живий… І лиш тоді можна спати. І хоч сон цей не віджене повністю тривогу, стомлена душа таки провалиться у напівзабуття, щоб зранку знову почати цей страшний марафон спочатку.
Новий день приносить нові випробування. Галина Володимирівна не впадає у відчай, не здається навіть тоді, коли трясовина суму і страху за долю дітей затягує на дно, а біснуватий Фатум оскаженіло шкірить зуби. Зараз не можна бути слабким, життя занадто жорстоко наступає на тих, хто не має сил боротися.  Не для цього Галина Володимирівна стільки років копіткої праці віддала на виховання дітей. Вона знає, що в її руках – життя її синів, у їхніх руках – життя України. Вона все витримає, бо вона – мати Героїв.      


Автор: Ревчук Ірина Володимирівна, учениця 10 класу ОЗНЗ Новоолександрівський НВК «Загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад»

Учитель: Куца Олена Володимирівна, учитель української мови та літератури ОЗНЗ Новоолександрівського  НВК «Загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад»

Герой твору: Гуцол Галина Володимирівна, учитель математики ОЗНЗ Новоолександрівського  НВК «Загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад», с. Нова Олександрівка Згурівського  району Київської області

Немає коментарів:

Дописати коментар

Правила використання матеріалів сайту "Згурівська Правда"

Використання матеріалів сайту "Згурівська Правда" дозволяється тільки за наявності гіперпосилання на www.z-pravda.com.ua. Детальні правила використання матеріалів тут.