субота, 31 січня 2015 р.

У Василькові депутати не визнали Росію агресором (ВІДЕО)

Депутати Васильківської міськради у ході засідання 30 січня не проголосували за визнання Росії країною - агресором.

На сесії були присутні 24 депутата та міській голова з 46 обраних у 2010 році, з них 22 депутата та мер підтримали постанову ВР Украіни про визнання Росії країною — агресором.

Таким чином, пропозиція не набрала необхідну кількість голосів:у даному випадку для прийняття рішення необхідна була більшість від кількості депутатів ради - щонайменше 24 голоса.

На відео видно, як один з депутатів, який утримався, закликає не пускати в Україну НАТО. Після цього головуючий пропонує закрити сесію.



Джерело відео - Игорь Гаврилюк

За матеріалами Української правди

За поваленого на Полтавщині Леніна купили два автомобілі для АТО

Гадячани купили два автомобілі для АТО
за гроші від здачі на брухт пам’ятника Леніну
Місцеві активісти із райцентру Гадяч на Полтавщині купили два автомобілі "Opel Frontera" для бійців АТО. Легковики купили за гроші, які виручили від здачі на брухт поваленого ще торік пам'ятника Леніну. Тоді виручили трохи більше 100 тис. грн.

Автомобілі не нові, купили їх на Західній Україні, а потім відремонтували та удосконалили. Про це пише "Базар Медіа в Україні".

Після установки захисної арматури машини поїдуть туди, де служать жителі Гадяча: підрозділ "Айдар" і 92 бригада, яка базується під Маріуполем, уточняє "Комсомольська правда в Україні".

"Після покупки цих машин, у нас ще 40 тисяч гривень залишилося. Ці кошти плануємо витратити на ремонт трьох списаних автомобілів УАЗ, які на Донбасі будуть "швидкими", - зазначив Олександр Сиваш з громадської організації "Гадяцька народна рада".


Цей автомобіль поїде в зону АТО
Гадячани купили два автомобілі для АТО за гроші від здачі на брухт пам’ятника Леніну
За матеріалами TCH.ua

четвер, 29 січня 2015 р.

Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки

"Бій під Крутами" художника-баталіста Леоніда Перфецького
Насправді легендарний бій відбувся не 29, а 30 січня. 
"Шкодувати київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".
Мало яка інша подія в історії України є настільки ж відомою, як бій під Крутами. Він посідає чільне місце в національній історичній пам’яті, проте в історіографії досі немає цілісного опису крутянських подій.

Дослідники часто плутаються в деталях і обставинах бою під Крутами. Навіть дата бою визначена невірно. Спираючись на спогади учасників подій і документи, автор статті спробував відтворити перебіг цієї героїчної й трагічної сторінки в історії українських визвольних змагань.

В середині січня 1918 р. петроградський Раднарком розгорнув повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки. Зайнявши Полтаву, на захід просувалися радянські загони під командуванням М. Муравйова, а з Гомеля наступав на Бахмач "революційний" відділ Р. Берзіна. Нечисленні війська Центральної Ради чинили слабкий опір агресорові.

28 січня обидві радянські колони з’єдналися на вузловій залізничній станції Бахмач. Українські частини без бою відступили до ст. Крути. Муравйов розпочав підготовку до наступу на Київ уздовж залізниці Бахмач – Ніжин – Дарниця.

Радянські загони, які наступали з Полтави, отримали назву 1-ї Революційної армії (командувач – П. Єгоров). Основні сили цієї армії знаходилися в Бахмачі: відділи петроградських, московських і тверських червоногвардійців (разом 1 500 бійців), а також бронепотяг № 2.

Загін Р. Берзіна став називатися 2-ю Революційною армією, загальна чисельність якої досягала 3 500 вояків, 400 моряків, 12 гармат. Частина цих сил залишалася в Гомелі, а безпосередньо у Бахмачі перебували 436-й Ново-Ладозький і 534-й Ново-Київський полки, відділ балтійських моряків та бронепотяг ім. В. Леніна.

Загальне командування операціями проти Центральної Ради залишилося в руках М. Муравйова. На мітингу в Бахмачі він закликав своїх бійців: "Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".

Військовими силами Центральної Ради, які ввечері 28 січня відступили з Бахмачу до ст. Крути, командував сотник Ф. Тимченко.

Тривалий час найбільш боєздатною частиною під його командою був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи під командою сотника А. Гончаренка. Але кількатижневе перебування на позиції й відсутність підкріплень негативно вплинули на бойовий дух юнаків і 23 січня школа самочинно повернулася на відпочинок до Києва (саме це й змусило Ф. Тимченка без бою залишити Бахмач).

Відтак, під командою сотника Ф. Тимченка залишилося не більше 300 бійців: жменька глухівських вільних козаків, рештки куреня Смерті й 13-го Січового полку, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.

Ввечері 28 січня невеличкий відділ петроградських червоногвардійців виїхав із Бахмача слідом за українськими частинами, але на станції Плиски наштовхнувся на бойовий потяг С. Лощенка і підрозділ куреня Смерті.

Коротка розмова між представниками обох сторін скінчилася перестрілкою. Червоні поспішили від’їхати до Бахмача, кинувши напризволяще кількох своїх людей.

Коли пізно ввечері до Плисок прибув радянський бронепотяг, українських вояків на станції вже не було. В околицях червоногвардійці знайшли лише тіло свого взводного командира, який був в числі тих, хто не встиг залишити Плиски кількома годинами раніше. Захисники Центральної Ради на цей час відступили до ст. Крути.

Начальник зв’язку при військах М. Муравйова, не зорієнтувавшись у географії залізничних станцій, поспішив повідомити до штабу В. Антонова-Овсієнка про зайняття ст. Крути. В дійсності, цю станцію все ще займали українські війська.

Це не востаннє у радянському штабі плутали географічні назви. За кілька днів червоне командування, повідомляючи про запеклий бій з українськими частинами за переправи через річку Супій на Полтавщині, помилково вказало місцем подій річку Трубіж.

Відтоді історики, слідом за авторами цього донесення, згадують у своїх працях про бої на річці Трубіж, яких в дійсності там в січні 1918 р. не було...

Не маючи надії успішно протистояти переважаючим силам ворога, Ф. Тимченко готувався відвести свої сили зі ст. Крути до Ніжина. Лише звістка про підхід підкріплень з Києва стримала його від відступу.

Хоча переважна більшість вояків київської залоги дотримувалася нейтралітету в українсько-радянській війні, командувач Київського військового округу М. Шинкар зміг відправити на фронт кілька підрозділів, готових битися з більшовиками.

Але при цьому українське командування не змогло належним чином оцінити стратегічне становище. В той час, як М. Муравйов зосереджував сили для наступу на бахмацькому напрямку, у штабі Київського військового округу очікували головного удару з боку Полтави.

Завдяки цьому, на полтавський напрямок було скеровано свіжі й найбільш боєздатні підрозділи: 1-шу сотню Січових стрільців, бойовий курінь чорних гайдамаків 2-ї Української військової школи, загін Сердюцького ім. П. Дорошенка полку (разом 500 бійців).

Натомість до ст. Крути відправлено 300 виснажених юнаків 1-ї Української військової школи, які після докорів М. Шинкаря погодилися повернутися на позиції. Разом із юнаками зголосився їхати на фронт Помічний курінь Січових стрільців (116 чоловік).

Призначений для несення охоронної служби у Києві, Помічний курінь було створено в середині січня 1918 р. з ініціативи патріотичної української молоді – студентів Київського університету Св. Володимира та Українського народного університету, а також учнів 2-ї Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.

Курінь мав у своєму складі лише одну сотню, що налічувала 120 чоловік – студентів, гімназистів, слухачів фельдшерської школи. Отаманом куреня був студент С. Король, 1-ю сотнею командував студент Українського народного університету Т. Омельченко.

Більшість січовиків були погано екіпіровані, майже не вміли поводитися зі зброєю. "Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь роєвого. І тільки на кілька день перед від’їздом куріня на фронт приділено для муштрових вправ старшин Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили", – свідчив сучасник.

Незважаючи на відсутність належного військового вишколу, сповнені патріотичних почуттів студенти й гімназисти не вагались вирушити на порятунок батьківщини. Як згадував інший мемуарист, "треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави".

Ввечері 28 січня бойовий відділ 1-ї Української військової школи і Помічний курінь Січових стрільців виїхали на фронт. Разом з ними їхав начальник 1-ї Української військової школи сотник Д. Носенко, який мав перебрати командування військами на бахмацькому напрямку.
Один із січовиків так описував від’їзд добровольців:

"Посадка відбувалася цілком спокійно, якщо не рахувати того, що в останню хвилину прибігла до потягу пані Лукасевич (дружина небіжчика Є. Лукасевича) шукати свого сина Левка, тоді учня 6-ї кляси, який "нелегально" вступив до куреня. Бідна мати гірко плакала, вмовляючи сина лишитися, але, звичайно, безуспішно.

Спокійніше вела себе сестра іншого шестикласника Соколовського. Ледве стримуючи сльози, хрестила брата і всіх від’їжджаючих... Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою. Під спів "Ще не вмерла Україна" ешелон рушив на північ".

З надзвичайним піднесенням чекали оборонці ст. Крути на прибуття підкріплень. Та коли о 4 год. ранку 29 січня ешелон з 1-ю Українською юнацькою школою й студентською сотнею прибув до ст. Крути, на Ф. Тимченка і його бійців чекало розчарування.

Боєздатність стомлених і виснажених юнаків 1-ї Української військової школи залишала бажати кращого, а "Січові стрільці" виявились невишколеними й зле екіпірованими студентами й гімназистами, які заледве надавались до участі в бойових діях.

Сотник А. Гончаренко відразу ж відправив юних січовиків (серед яких був і його молодший брат) подалі від залізниці, на крайню ліву ділянку позицій. "Студентській сотні роздано по одній чи дві обойми з попередженням, аби поводились обережно, бо ж багато було таких, що стріляти не вміли," – згадував один з січовиків.

Тим часом, бронепотяг М. Ярцева і бойовий потяг С. Лощенка здійснили наскок на ст. Плиски, зайняту авангардом червоних. Свідок подій так описував цей бій:

"Ярців маневрував зі своїм броневиком Крути – Плиски, які були зайняті уже більшовиками, котрих забажали покропити вогнем гармат Лощенко і Ярців. Вони, згасивши світла, рушили на Плиски о годині 5-й ранку, саме тоді, коли вивантажувалися прибулі з Києва юнаки з військової школи та Студентського куреня СС.

Більшовицька артилерія з-поза Плисок вже обстрілювала Крути. Бахмач був у руках московських військ. Лощенко і Ярців, влетівши з броневиками на станцію, відкрили шалений вогонь по москвинах. Які були втрати – тяжко сказати, бо, "погравши на бандурі" яких з 20 хвилин, наші бронепотяги вийшли зі станції".

Сотник Д. Носенко, який перебрав командування бойовим відтинком під Крутами, вважав свої сили недостатніми для успішної оборони проти більшовиків. Він негайно наказав підготувати на схід від залізничної станції позиції для оборони. Виконуючи наказ, бійці взялися копати шанці по обидва боки від високого залізничного насипу.

Cхема бою під Крутами. Праве крило прикривав насип вузькоколійки "Чернігів-Ічня", з лівого ж флангу окопувалися прямо в полі. Джерело: vijsko.milua.org
"Жваво почали строїти примітивні окопи по залізниці Чернігів-Ічня, що перетинає біля Крут колію Київ-Бахмач, – згадував один з юнаків. – Ніяких саперних приладь не було, тому під залізничним насипом відкидали сніг, трошки відрубали замерзлої землі, наложили якогось дерева і вийшли окопи, які могли захищати від куль лежачого".

Споруджена таким чином лінія оборони простягалася на кілька кілометрів, забезпечуючи позицію від флангового обходу.

Супутникова карта місцевості довкола станції Крути. Червона крапка - меморіал Героям Крут, жовта - залізнична станція, синім позначена лінія окопів. Складів-магазинів уже нема, замість вузькоколійки з Чернігова в Ічню - автомобільні дороги
Як свідчив мемуарист, дислокація і чисельність противника не лишилися таємницею для захисників ст. Крути:

"Наші розвідчі стежі, вислані навколо, виявили, що в селах ворога немає, а на ст. Бахмач і Плиски до 3 000 москалів, з них до 1500 матросів, які мають доброї конструкції панцирки, військом керує Муравйов".

Щоб ускладнити червоним просування на захід, було пошкоджено залізницю на ділянці між станціями Плиски і Крути. Довідавшись, що на ст. Плиски знаходиться ворожий бронепотяг, Д. Носенко надвечір 29 січня вислав кінний відділ куреня Смерті в обхід цієї станції з завданням пошкодити колію. Але червоногвардійці відбили напад, не давши відрізати себе від сполучення з Бахмачем.

Зневірившись у можливості протистояти більшовикам, 13-й Січовий полк від’їхав у запілля для демобілізації. Під командою сотника Д. Носенка лишились 100 вільних козаків й вояків куреня Смерті, 300 юнаків 1-ї Української військової школи й 116 січовиків Помічного куреня.

Як стверджував у спогадах А. Гончаренко, разом сили оборонців ст. Крути налічували 20 старшин і 500 бійців. Носенко був упевнений, що не зможе втримати позицію без підкріплень. Сотник Ф. Тимченко від’їхав до Ніжина, щоб спробувати переконати розташований там курінь ім. Т. Шевченка приєднатися до оборони ст. Крути.

Шевченківський курінь налічував 800 вояків, але був налаштований вороже до Центральної Ради. Наразі шевченківці не чинили перешкод пересуванню військових ешелонів через Ніжин, однак варто було куреню захопити залізничну станцію, щоб українські війська на ст. Крути виявилися відрізаними від запілля.

30 січня загальні збори ніжинської залоги вирішили не чинити червоним жодного опору й "прийняти революційний загін з належною пошаною і вітати його як борців за трудовий народ і надавати йому всіляку підтримку".

Збори також зажадали передати всю владу в країні Радам, оголосили протест проти "братовбивчої війни з великоруським пролетаріатом" й повідомили, що "вояки ніжинської залоги ніколи не битимуться збройною силою з пролетаріатом як українським, так і великоруським".

Таким чином, ніжинська залога відкрито заявила про підтримку радянської влади й будь-якої миті могла виступити проти уряду УНР.  

У цей час стало відомо, що на бахмацький відтинок фронту відправлено підкріплення з Києва – курінь гайдамаків на чолі з С. Петлюрою (300 вояків). Щоправда, через саботаж залізничників гайдамацький ешелон значно затримався на ст. Дарниця. Після цього, не встигли гайдамаки від'їхати від Києва, як отримали звістки про більшовицьке повстання у столиці.

Не маючи докладних відомостей про становище, С. Петлюра зупинив свій ешелон на ст. Бобрик, готовий за потреби повернути гайдамаків до Києва. Тим часом, під Крутами сталися події, які й визначили долю лівобережного фронту.

Сутичка біля ст. Плиски переконала М. Муравйова в тому, що українські частини готуються до оборони. Звістка про відправку з Києва на фронт підкріплень на чолі з С. Петлюрою лише підтвердила цю думку. У телеграмі до штабу В. Антонова-Овсієнка Муравйов відзначив:

"Шлях на Київ, здавалося б, відкрито, але противник, відступаючи, висаджує в повітря мости і шляхи, що створює нам величезні труднощі. В даний момент я стою перед Крутами, які не взяв лише з вище означених причин. Противник, відступаючи ближче до Києва, починає чинити запеклий опір".

Закінчивши в Бахмачі реорганізацію своїх загонів, М. Муравйов планував 30 січня відновити просування на захід.

Для натиску на ст. Крути він вирішив використати найбільш надійні свої сили – петроградських і московських червоногвардійців зі складу 1-ї армії П. Єгорова, а також загін матросів-балтійців з 2-ї армії Р. Берзіна. Наступ піхоти мали підтримати гарматним і кулеметним вогнем бронепотяги № 2 та ім. В. Леніна.

Таким чином, всього на ст. Крути мали наступати близько 1 000 бійців і 2 панцерні потяги. За потреби ці сили могли втричі зрости за рахунок менш боєздатних "революційних" загонів, зосереджених у Бахмачі.

Похмурого ранку 30 січня захисники ст. Крути все ще чекали підкріплень, коли з Києва прибув потяг роззброєних вояків, що прямували з фронту Першої світової війни додому.

Вартовий старшина пропустив на схід ешелон фронтовиків, які пообіцяли не чіпати пошкоджену залізничну лінію й перейти до Плисок пішки. Але доїхавши до місця пошкодження, солдати полагодили колію і продовжили свій шлях залізницею.

Відділ юнаків, який виїхав слідом на бойовому бронепотязі С. Лощенка не встиг перешкодити ремонтній команді, зате потрапив під вогонь радянського бронепотягу. В ході короткої перестрілки чимало юнаків отримали поранення, після чого потяг повернувся до ст. Крути.

Війська УНР. Реконструкція бою під Крутами
Тепер було зрозуміло, що ворожий наступ не забариться. Готуючись до появи противника, юнаки залягли в імпровізованих шанцях по обидва боки від залізничного насипу.

Ліворуч розташувалися 2-га юнацька і студентська сотні, праворуч – 3-тя і 4-та юнацькі сотня. 1-ша сотня залишалася у резерві правого крила. Бронепотяг Ярцева і бойовий потяг Лощенка мали відбивати ворожий натиск вздовж залізничної лінії.

Вислана на схід українська розвідка спостерігала, як на обрії з’явилися ешелони противника. За кілька кілометрів від лінії оборони червоні зупинилися; з вагонів поспіхом вивантажилися озброєні бійці. Як згадував один з червоногвардійців, "бійці наших загонів здебільшого зовсім не знали військової справи, навіть вишикуватися не могли без штовханини".

На північ від залізничного насипу до наступу готувався загін московської червоної гвардії, південний відтинок зайняли петроградські червоногвардійці. Загін матросів-балтійців, ймовірно, знаходився у резерві. Бронепотяги мали просуватися вперед залізницею.

Петроградці пішли в наступ першими. Червоногвардійці впевнено простували в бік ст. Крути, не відразу помітивши попереду імпровізовану лінію оборони. Сотник А. Гончаренко згадував:

"Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки... Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.

Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок".

Опинившись під кулеметним вогнем, червоногвардійці швидко збагнули складність свого становища.

"Поле, пашня, багнюка, важко йти, окопів жодних немає, а з боку противника були окопи і, крім того, противник мав чималу кількість кулеметів, – згадував один з учасників атаки. – Ведемо з поля наступ розсипною лавою, команда подається „Вогонь!", відкривається стрілянина.

Фронт широкий, з флангами зв’язок тримати важко… Ми напирали, противник відстрілювався з кулеметів, у нас були поранені й вбиті. Червоний хрест знаходився тут же, але перев’язки не було коли робити, треба було йти вперед".

"Підступаючи до станції, кожен з нас явно чув стогони товаришів, які падали від вогню противника", – згадував інший червоногвардієць.

Реконструкція бою
Командир 1-го батальйону петроградської червоної гвардії Ліфанов, отримавши поранення, вибув з лави; командування атакою перебрав командир 2-го батальйону Воробйов. Гарматний обстріл українських позицій був не надто ефективним. Крім того, частина червоногвардійців виявила, що їхні рушниці не стріляють: в отриманих напередодні наступу набоях був пісок замість пороху.

Але значна чисельна перевага дозволяла червоногвардійцям не послаблювати натиск. "Сірі і чорні лави ворогів посувалися все ближче і ближче, – свідчив один з юнаків. – На білім лоні поля, вкритого снігом, падали чорні постаті матросів. Лави лягали, схоплювались, бігли, падали, знову бігли і все ближче і ближче.

Дві ворожі панцери і гаубична батарея засипали спереду наші окопи і станцію. З нашого боку стріляло до 40 скорострілів, що були при школі, і кілька при студентськім курені. Наші потяги, що разом служили і помешканням, а при них і база з набоями, лишили станцію і від’їхали на дві версти в тил. На станції лишилися лише два бронепотяги і два вагони набоїв до них".

За свідченням кількох учасників бою, штабний потяг разом із сотником Д. Носенком також від’їхав у запілля. Безпосереднє керівництво обороною за цих умов перейшло до сотника Гончаренка.

У цей час один з радянських бронепотягів своїм гарматним вогнем вивів з ладу панцерний потяг сотника М. Ярцева. "Бронепотяг Ярцева ушкоджений, сам Ярцев поранений, він дістав наказ від Лощенка від'їхати до лічниці в Ніжині – поранення голови було поважне," – згадував учасник оборони.

Після від’їзду бронепотягу єдиною артилерійською підтримкою для юнаків залишилася гармата на бойовому потязі С. Лощенка. "Наша одинока чинна гармата, що відповідала ворогові, була високо на залізничному насипу, та її добре бачили як ми в шанцях, так і ворог, – згадував один з захисників ст. Крути. – Була вона під сильним обстрілом ворога, але звинно порушувалась то вперед, то вертаючись на станцію. Шмигаючи то вперед, то взад, вона додавала нам відваги та настрою".

Наступ московських червоногвардійців на північ від залізничного насипу був менш енергійним. "Бійці спритно спускалися з високого залізничного насипу, направляючись в лощину, яка тяглася паралельно лінії ворожих шанців, що перегороджували шлях до станції Крути. Ми пересувались перебіжками: лягали і знову кидалися вперед, – свідчив учасник атаки. – Ворог вів гарматний і рушнично-кулеметний вогонь. Червоногвардійці, як і було домовлено, не відкривали вогню з далекої відстані..."

Та щойно потрапивши під перехресний вогонь, москвичі відступили. До цього їх змусила й поява на залізничній колії Чернігів-Крути юнацької чети М. Семирозума, яка прикривала ліве крило від обходу. Перші ж години бою виявили всю недостатність військової підготовки юних січовиків:

"З’являються невеликі групи "вояків" Студентського куреня – їх відіслано з окопів, бо... вони не вміють навіть стріляти. Їм наказано охороняти станцію. Юнаки Військової школи тут же вчать їх стріляти..."

Влучний гарматний вогонь з бойового потягу С. Лощенка надзвичайно дошкуляв червоним. Та все ж, гармата на потязі С. Лощенка не могла самотужки змагатися з двома бронепотягами.

Коли під вогнем противника потяг був змушений від'їхати до ст. Крути, сталий зв’язок між двома ділянками оборони зник: залізничний насип був настільки високим, що на правому крилі не знали, що відбувається на лівому. Сотник А. Гончаренко негайно вивів на позицію резервну 1-шу юнацьку сотню, але боєзапас до кулеметів почав закінчуватися.

Юнаків рятувало лише те, що на цей час темп ворожого наступу на обох бойових відтинках значно сповільнився. Зазнавши значних втрат і не бажаючи більше потрапити під кулеметний вогонь, червоногвардійці залягли за кількасот метрів від позицій противника. Перестрілка не вщухала, але навіть з настанням вечірніх сутінок червоні не поспішали переходити до вирішальної атаки.

"Бій під Крутами" художника-баталіста Леоніда Перфецького
Та водночас, українське командування отримало тривожні вісті з запілля: курінь ім. Т. Шевченка у Ніжині заявив про підтримку радянської влади. Це загрожувало оборонцям ст. Крути ударом в запілля. Не зволікаючи, А. Гончаренко наказав усім підрозділам відступати. Першою мала відходити до ешелонів студентська сотня, слідом – 2-га, 3-тя і 4-та юнацькі сотні. 1-ша сотня отримала наказ прикривати відступ.

Відступ розпочався у вечірній темряві, коли на правому крилі противник знову перейшов до наступу. Командирам петроградської червоної гвардії нарешті вдалось підняти своїх бійців до атаки.

"Наш розлючений командир т. Воробйов кидається з боку на бік з револьвером в руках, командує: "Перебіжка!" і ми перебігаємо, незважаючи на сильний вогонь противника, – свідчив один з червоногвардійців. – Потім чуємо крик: „В атаку!", – і кидаємось вперед, схоплюючись з гайдамаками врукопашну і, нарешті, вибиваючи їх з окопів та зі станції".

На багатьох відтинках імпровізованої лінії оборони відступ був безладним і хаотичним. Лише настання темряви дозволило юнакам відірватися від противника.

Московські червоногвардійці перейшли до атаки лише тоді, коли помітили рух у ворожому таборі. "З боку станції залунав гуркіт вагонів, яких зчіплюють, і негайно в небі розчинився дим паротягу, який відходив.

Червоногвардійці зрозуміли, що ворог рятується втечею. Без усякої команди бійці кинулися вперед, – згадував учасник атаки. – Все перемішалося, районні підрозділи переплутались: вперемішку з замоскворецькими бійцями кинулися вперед краснопресненці й рогожці.

Червоногвардійців охопив могутній порив. Люди самі стихійно обрали головний напрямок: центр ворожих шанців і залізничну станцію...

Якби у ворога збереглася рішучість до боротьби, то в степу перед Крутами на місці червоногвардійських загонів залишилася б кривава мішанина. Але, на щастя для нас, юнкерський заслон, залишений в шанцях, був цілковито деморалізований нашим штурмом. Юнкери припинили вогонь і, висипавши сірою масою з шанців, щодуху кинулися до станції".

Як згадував один з бійців студентської сотні, кілька кілометрів відступу здавалися січовикам справжньою вічністю.

"Коли ми були біля нашого потягу, який чекав на недобитків десь далеко в полі, мало у кого лишилось по три-п’ять куль, – свідчив інший мемуарист. – Небагато було тих, яким вдалося відступити з нашого відтинку: кількадесят ранених та стільки ж зі зброєю в руках".

Командир студентської сотні, сотник Т. Омельченко, отримав смертельне поранення. За свідченням одного з юнаків, чимало його товаришів було поранено:

"Вечоріло, коли зібралися майже всі вояки до потягів, що чекали і що кожної хвилі готові були рушити в напрямку Києва. Два вагони, відведені для ранених, були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари наспіх перев’язували ранених... Уже в вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна не долічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь до 50 студентів".

Як стверджував у спогадах А. Гончаренко, загальні втрати захисників ст. Крути складали 10 старшин і близько 250 бійців – переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи. Крім того, безвісти зникла чета зі складу студентської сотні, в числі бійців якої був і молодший брат А. Гончаренка.

Командир юнаків згадував: "При докладнім особистім перегляді довідався, що не оказалося й цілої чети студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все запевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон – та все було даремно".

Червоногвардійці наближалися і ешелон був змушений рушити, не дочікуючись решти своїх бійців. З вікон вагонів юнаки встигли обстріляти ворожу лаву, перш ніж потяг віддалився на захід, а виснажені й пригнічені бійці нарешті отримали змогу перепочити. "Страшний день ще гудів у нас в ухах, а втрати в людях, понесені в ім’я державності, взивали до помсти".

Доля студентської чети, яка не встигла приєднатися до свого підрозділу, склалася трагічно. Заблукавши у темряві, січовики вийшли до залізничної станції в той час, коли її вже зайняли московські червоногвардійці. Оскільки у намоклих від снігу валянках, які носили юні бійці, втекти виявилося неможливо, усі вони потрапили до полону.

Комісар 1-го Московського червоногвардійського загону Є. Лапідус свідчив, що єдиного серед полонених офіцера москвичі відразу ж застрелили. Ледь вдалося умовити червоногвардійців не поспішати з розправою над іншими бранцями. Полонених студентів і гімназистів було розміщено під вартою в одному з військових ешелонів червоних.

День 31 січня став для полонених фатальним. "Наступного дня, коли ми від’їздили зі ст. Крути, потяг по дорозі зупинився за наказом Єгорова, з вагону було виведено всіх затриманих і за 300 кроків від потягу їх розстріляли розривними кулями", – свідчив Є. Лапідус.

Перед стратою учень 2-ї Української гімназії, 19-річний уродженець Галичини Григорій Піпський, заспівав гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили й інші полонені.

"Одного гайдамака, який утік від червоногвардійців до села за 4 версти і по дорозі скинув з себе одяг, червоногвардійці витягли з-під печі в одній хаті, куди він втік, побили і, привівши до місця, де були розстріляні інші, розстріляли, не з першого разу, не поціливши в нього відразу смертельною кулею... – згадував Є. Лапідус. – Я підійшов до вбитих, потім підійшов до Єгорова і запитав, чому їх розстріляли. Єгоров, затягуючись папіроскою і посміхаючись, відповів, що дозволив він червоногвардійцям тому, що вони наполягали на цьому".

Результати розкопок, здійснених невдовзі на місці розстрілу, засвідчили, що всього було страчено 28 полонених. За твердженням кількох сучасників, сімох бранців, які так чи інакше уникнули розстрілу, червоні відправили в запілля.

Незважаючи на втрати, Муравйов був задоволений результатом бою. Радянський командувач вважав, що завдав поразки самому Петлюрі (якого в дійсності під Крутами не було). 30 січня він надіслав Раднаркому і В. Антонову-Овсієнку повідомлення про те, що "після дводенного бою, Перша революційна армія Єгорова при підтримці Другої армії Берзіна біля ст. Крути розбила контрреволюційні війська Ради..." Муравйов не мав сумнівів, що долю української столиці вже вирішено.

Бій під Крутами назавжди увійшов до історії як символ жертовності й ідеалізму. Та водночас, це ще й символ невмілого стратегічного планування.

Якби назустріч головним силам Муравйова, зосередженим у Бахмачі, вирушили відправлені напередодні з Києва свіжі підрозділи, а не виснажені кількатижневими боями юнаки 1-ї Української військової школи й невишколена молодь, перебіг або й результат бою могли бути іншими.

Замість післямови


В радянській історичній літературі бій під Крутами всіляко намагалися замовчати. У тритомній "Українській РСР в період громадянської війни" (1967 р.) про бій під Крутами згадано лише одним коротким реченням.

Схожим чином автори енциклопедичного видання „Великий Жовтень і громадянська війна на Україні" (1987 р.) роз’яснили читачам, що в січні 1918 р. біля ст. Крути "точилися запеклі бої між радянськими частинами і військами української буржуазно-націоналістичної контрреволюції". Дбаючи лише про чистоту "марксистсько-ленінської концепції", радянські дослідники менше всього піклувалися про дослідження історичної дійсності.

На жаль, в українській історичній літературі також не обійшлося без "міфотворчості" на тему Крут. Після поразки визвольних змагань чимало українських публіцистів прагнули "героїзувати" сторінки історії 1917-1921 рр., не намагаючись розібратися в тому, що ж власне тоді сталося. За аналогією з 300 загиблими спартанцями під Фермопілами, стали писати про "300 полеглих" під Крутами.

 Гравюра на честь Крут, 1935 рік
Згадуючи про подвиг студентів і гімназистів Помічного куреня, чимало сучасників геть забули про подвиг юнаків 1-ї Української військової школи, які винесли на своїх плечах основний тягар бою.

Аби додати героїки до крутянських подій, почали писати про багнетну атаку студентської сотні проти наступаючих сил червоних – хоча в дійсності така атака могла стати лише смертним вироком для невишколених і погано екіпірованих юних січовиків.

Але найбільша плутанина в історії крутянських подій пов’язана з датою самого бою. Коли в березні 1918 р. уряд УНР вирішив вшанувати пам’ять загиблих під Крутами, виявилось, що в штабі українського командування немає  докладних відомостей про час, місце і перебіг бою.

Наприкінці січня 1918 р. у Києві палахкотіло більшовицьке повстання, централізоване управління військами припинилося, зв’язок між столицею і фронтом був відсутній. Бійці, які відступили з-під Крут до Києва, потрапили у вир кількаденних вуличних боїв. Далі був опір наступові червоних загонів на столицю і відступ на Волинь...

Більшість документів українських частин в ході цих боїв було знищено. Визначити дату крутянського бою зі слів його учасників виявилось непросто, оскільки для багатьох з них це був лише епізод безнастанних бойових дій.

Зате у радянській пресі вказувалася точна дата зайняття "переможцями" станції "Крути" – 29 січня. В дійсності, це було хибне повідомлення зі штабу Муравйова, яке насправді стосувалося станції "Плиски". Та оскільки інших достеменних свідчень у розпорядженні представників української влади не було, цю дату вирішили вважати правильною.

У наступні десятиліття саме день 29 січня став для українців "днем Крут". На жаль, історики ніколи не намагалися пояснити, чому в спогадах деяких учасників бою, в тому числі й написаних безпосередньо після тих подій, днем крутянського подвигу все ж таки названо 30 січня...

Лише нові архівні знахідки дозволили виявити неточності й детально реконструювати перебіг бою під Крутами та збройної боротьби в Україні на початку 1918 р.

Автор: Михайло КОВАЛЬЧУК, кандидат історичних наук (Київ), старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ

За матеріалами: Історична правда

Цікаво буде також:


Росія заборонила імпорт свинини з Київської області

Федеральна служба з ветеринарного і фітосанітарного нагляду Росії (Россільгоспнагляд) заборонила ввезення до Росії з Київської області племінних свиней, свинини, а також продуктів, з якими може переноситися класична чума свиней, у зв'язку із спалахом цього захворювання.

«У зв'язку із спалахом класичної чуми свиней в Київській області України, Россільгоспнагляд визнав за необхідне запровадити тимчасові обмеження на ввезення до Росії з її території племінних свиней, сперми кнурів, свинини і сирих свинячих м'ясних продуктів, м'яса кабанів, а також виробів зі свинини і м'яса кабанів, які не пройшли необхідної термічної обробки, мисливських трофеїв, всіх видів кормів і кормових добавок, вживаного обладнання для утримання, забою і розділення свиней», - сказано в повідомленні Россільгоспнагляду.

Російське відомство також звинуватило Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України в тому, що вона не оповістила Россільгоспнагляд про спалах. У цьому зв'язку відомство запросило у Держветфітослужби інформацію про заходи, що вживаються нею для ліквідації спалаху і недопущення подальшого поширення захворювання.

За словами директора департаменту ветеринарної медицини Держветфітослужби Олександра Вержиховського, Україна повідомила про спалах КЧС в Міжнародне епізоотичне бюро, тому Росія, як член цієї організації, мала можливість отримати про неї інформацію.

«Ми повідомили про спалах у штаб-квартиру Міжнародного епізоотичного бюро. Россільгоспнагляд мав доступ до цієї інформації», - сказав Вержиховський.

Він також повідомив, що наразі ветеринарною службою здійснюються всі необхідні заходи, включаючи вакцинацію тварин, для того, щоб не допустити поширення цього захворювання.

Як повідомляла Згурівська Правда, у січні українські ветеринари діагностували класичну чуму свиней у відстріляних на території Київської області диких кабанів.

Довідка. Класична чума свиней - вірусна хвороба свиней, що характеризується лихоманкою, ураженням кровоносних судин і кровотворних органів, крупозно-дифтерійним запаленням слизової оболонки товстих кишок. Майже все поголів'я захворілих свиней гине. Для людей хвороба не є небезпечною.

За матеріалами УНІАН

середа, 28 січня 2015 р.

Печерський суд заарештував екс-прокурора Обухівського району Юрія Дикого

Печерський районний суд Києва заарештував колишнього прокурора Обухівського району Київської області Юрія Дикого і призначив йому заставу в розмірі 365 тис. гривень.

Таке рішення суд ухвалив за клопотанням прокуратури області, повідомляють "Українські новини".

Радник глави МВС Антон Геращенко на своїй сторінці у Фейсбуці підтвердив арешт екс-прокурора і повідомив, що колишній чиновник 10 днів намагався сховатися від правосуддя у лікарні.

"Дикий намагався сховатися від суду щодо обрання запобіжного заходу у Київській обласній лікарні. Спочатку в хірургічному відділенні, а потім у неврологічному. У хірургічному відділенні, мабуть, не дотягнули на апендицит, тому довелося йти шляхом радикуліту", - написав Геращенко.

"Сьогодні, нарешті, Печерський суд силами судді Батрина розпочав обрання запобіжного заходу та суми застави для Дикого. Решті спільників Дикого суд позаминулої неділі встановив запобіжний захід у вигляді арешту зі сплатою застави. Всі застави в розмірі від 360 000 до 1 200 000 гривень були сплачені наступного ж дня і підозрювані вийшли на свободу під заставу", - додав радник міністра.

Геращенко додав, що готує зміни у Кримінальний процесуальний кодекс, щоб корупціонери не могли виходити на свободу під заставу.

"Хабарники прокурори, міліціонери, судді, підозрювані у вбивстві, або масових вбивствах як Садовник, мають перебувати на період слідства у СІЗО, поки ми не очистимо судову і прокурорську систему від корупції!" - написав Геращенко.

Нагадаємо, 15 січня Генеральна прокуратура почала розслідувати факт вимагання хабара Диким. За даними слідства, Дикий і ще 6 громадян вимагали у жителя Запоріжжя земельну ділянку у Київській області, вартістю близько 8 млн гривень.

За матеріалами LB.ua

На Київщині екс-судді оголошено підозру у службовому зловживанні

Прокуратурою Київської області повідомлено про підозру у службовому зловживанні та службовому підроблені колишньому судді одного з районних судів області.

Встановлено, що суддя, діючи в інтересах приватної особи підробив рішення суду, яким визнав право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, достовірно знаючи, що вказана особа не зверталась до суду з відповідною позовною заявою.

Внаслідок таких дій представника Феміди законному власнику ділянки спричинено збитки на суму 37 тисяч гривень.

Суддя підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, за які передбачена максимальна міра покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

За матеріалами прес-служби прокуратури Київської області

У Згурівці можна буде здати кров для поранених учасників АТО

19 лютого 2015 року на першому поверсі хірургічного корпусу Згурівської ЦРЛ відбудеться акція зі збору донорської крові для поранених в АТО та мирних жителів, які постраждали від російської військової агресії на сході України.

Ініціаторами акції виступили: районний військовий комісаріат та Згурівська центральна районна лікарня.

Здати кров для того, щоб врятувати інше життя, зможе кожен. Для цього потрібно мати лише паспорт та ідентифікаційний код, бути повнолітнім (від 18 років), мати масу тіла не менше 50 кг і не вживати алкоголь протягом доби. Бажано перед здачею не приймати ліки та алкоголь, не їсти жирного, смаженого.

19 лютого пункт прийому життєдайної рідини працюватиме з 9:00 та останнього небайдужого мешканця Згурівщини.

Вся зібрана кров у Згурівській ЦРЛ буде передана на обласну станцію переливання крові (м. Біла Церква), звідки буде розподілена на військові госпіталі й лікарні для постраждалих від російсько-терористичних військ, які потребують переливання.

Відомо, що кожна здорова людина раз у 1,5-2 місяці може здати від 200 до 400 мл крові.


Пам'ятка для донора крові


Більшість людей можуть здавати кров, якщо вони:
  • Почуваються добре та мають бажання допомогти іншій людині;
  • Не мають протипоказань до донорств;
  • Віком від 18 до 60 років;
  • Вагою від 50 кг;
  • Мають паспорт громадянина України.
Готуючись до дачі крові, необхідно дотримуватись таких правил:
  • Напередодні, ввечері, необхідно повечеряти, при цьому не можна вживати жирну, молочну їжу та напої, які містять алкоголь;
  • У день дачі крові бажано відпочити, легко поснідати та не планувати на цей день серйозних справ, інтенсивне фізичне навантаження, прийом алкоголю. Не бажано в цей день управляти транспортними засобами через емоційне збудження, яке буває, як правило, у всіх;
  • За 2 години до та 2 години після дачі крові палити небезпечно і для Вас, і для того, кому попаде Ваша кров.
Що робити перед здачею крові:
  • намагайтесь регулярно і збалансовано харчуватися, напередодні здачі дотримуйтесь спеціальної дієти;
  • вживайте побільше рідини;
  • відмовтесь від вживання алкоголю за 48 годин до процедури;
  • утримайтеся від вживання аспірину, анальгіну і ліків, що містять аспірин і анальгетики, за 72 години до процедури;
  • по можливості, не паліть за годину до процедури;
  • обов'язково виспіться, відпочиньте.
Як харчуватися перед здачею крові:
  • напередодні відмовтесь від жирного, смаженого, гострого, копченого, молочних продуктів, яєць;
  • рекомендується солодкий чай, узвар, хліб, сухарі, сушки, відварні крупи, макарони на воді без масла, соки, морси, компоти, мінеральна вода, овочі, фрукти (крім бананів);
  • Дотримання цих вимог особливо важливе, якщо ви здаєте тромбоцити або плазму. Не виконання цих порад може зашкодити якісно провести сепарацію Вашої крові (відділення необхідних компонентів) і зробить неможливою здачу.
Під час здавання крові
  • Дайте знати в будь-якому випадку, якщо Ви почуваєте себе недобре;
  • Обов'язково повідомляйте лікаря про можливі ускладнення під час здавання.
Після здавання крові
  • Відпочиньте протягом 10 хвилин;
  • З'їжте легку їжу та випийте солодкий чай;
  • Якщо ви недобре почуваєтеся, повідомте медичний персонал;
  • Протягом 2-3 годин не піднімайте нічого важкого рукою, з якою брали кров;
  • Краще уникати інтенсивних фізичних навантажень протягом наступних 12 годин;
  • Алкогольні напої краще не приймати раніше ніж через 8 годин;
  • Прагніть часто та регулярно харчуватися протягом двох діб;
  • Вживайте підвищену кількість рідини протягом двох діб;
  • Обмежень по водінню автомобіля в день кроводачи немає;
  • Приходьте ще раз здати кров через відновний термін.
Якщо Ви здорові, але ще не є донором, не зволікайте ні секунди і зробіть все, щоб усунути це прикре непорозуміння. Хай донорство дає Вам відчуття гордості і радості за врятовані життя. Даруйте здоров'я та будьте здорові!

вівторок, 27 січня 2015 р.

Уряд запровадив режим підвищеної готовності по всій Україні

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України, Уряд прийняв рішення про запровадження режиму надзвичайної ситуації на територіях Донецької та Луганської областей. По всій території України, зокрема на Київщині, запроваджується режим підвищеної готовності. Також створюється Державна комісія з надзвичайних ситуацій.

Про це повідомив Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк під час виїзного засідання Уряду в ДСНС України у понеділок, 26 січня. У відеоконференції виїзного засідання Кабміну взяли участь заступник голови Київської обласної державної адміністрації Дмитро Христюк та начальник ГУ ДСНС України у Київській області Володимир Бондаренко.

Метою прийняття цих рішень є повна координація діяльності всіх органів влади для забезпечення безпеки громадян і цивільного захисту населення.

«Режим підвищеної готовності, як єдина система захисту, дасть можливість працювати у цілодобовому режимі задля гарантування безпеки громадян, скоординованими зусиллями упередити спроби «розкачати» обстановку. Обласна влада спільно з ДСНС, представниками органів виконавчої влади та місцевого самоврядування жорстко та оперативно реагуватимуть на будь-які спроби дестабілізації ситуації на Київщині. На даний час, ситуація в області – під контролем», - зазначив Дмитро Христюк.

Уряд України також прийняв рішення про створення Державної комісії з надзвичайних ситуацій, Головою котрої є Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк. На регіональних рівнях буде організовано регіональні координаційні центри з надзвичайної ситуації. Державна комісія з надзвичайних ситуацій та регіональні координаційні центри працюватимуть у цілодобовому режимі задля гарантування безпеки громадян. У Київській області під керівництвом голови облдержадміністрації створюється відповідна регіональна комісія. Серед завдань комісії – формування єдиного запиту на постачання матеріально-технічних цінностей: інженерної техніки, матеріально-технічного і речового майна, ліків, продуктів харчування.

В ході засідання, Голова ДСНС України Сергій Бочковський доповів про роботу Служби порятунку в наданні допомоги постраждалому населенню в містах Авдіївка, Дебальцеве та Маріуполь.

Для довідки:

Відповідно до з Кодексу цивільного захисту, надзвичайна ситуація – обстановка на окремій території, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, викликана катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, яке призвело (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, ведення на ній господарської діяльності. Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації єдина державна система, якою керує Кабінет міністрів, може функціонувати в чотирьох режимах: повсякденного функціонування; підвищеної готовності; надзвичайної ситуації та надзвичайного стану.

У разі введення на певній території режиму надзвичайної ситуації в державі створюється Державна комісія з надзвичайної ситуації. На місцях створюються регіональні комісії з надзвичайних ситуацій.

Введення режиму надзвичайної ситуації не передбачає ніяких обмежень для громадян.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 11 від 9 січня 2014 року “Про єдину державну систему цивільного захисту”, на території, де введено надзвичайну ситуацію відбувається:

  • здійснення оповіщення органів управління та сил цивільного захисту, а також населення про виникнення надзвичайної ситуації та інформування його про дії в умовах такої ситуації;
  • призначення керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та утворення у разі потреби спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
  • визначення зони надзвичайної ситуації;
  • здійснення постійного прогнозування зони можливого поширення надзвичайної ситуації та масштабів можливих наслідків;
  • організація робіт з локалізації і ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, залучення для цього необхідних сил і засобів;
  • організація та здійснення заходів щодо життєзабезпечення постраждалого населення;
  • організація та здійснення (уразі потреби) евакуаційних заходів;
  • організація і здійснення радіаційного, хімічного, біологічного, інженерного та медичного захисту населення і територій від наслідків надзвичайної ситуації;
  • здійснення безперервного контролю за розвитком надзвичайної ситуації та обстановкою на аварійних об’єктах і прилеглих до них територіях;
  • інформування органів управління цивільного захисту та населення про розвиток надзвичайної ситуації та заходи, що здійснюються.

За інформацією ДСНС у Київській області

понеділок, 26 січня 2015 р.

Фермери Згурівщини відремонтували розбитий у бою КамАЗ батальйону "Київська Русь"

Асоціація фермерів Згурівщини разом із перевізниками району відремонтували розбитий у бою КамАЗ батальйону "Київська Русь" (11 батальйон територіальної оборони Київської області) .

Так, 20 грудня, під час передачі легкового автомобілю для фронту ВАЗ 2105 від фермера із Право Жовтня Валерія Борця, аграрії Згурівщини висловили готовність допомогти у ремонті військової техніки, яка була розбита терористами в зоні АТО. Фермери обрали чи не найбільш постраждалу одиницю - бойовий КамАЗ і вже згодом приїхали за ним у військову частину.

Автомобіль зазнав серйозних ушкоджень: довелося робити капітальний ремонт двигуна, кабіни та ін. Всього на ремонт автомобіля фермерами було витрачено 25 тисяч гривень. Завдяки умілим рукам та згуртованості Асоціації фермерів Згурівського району, приватним перевізникам Григорію Кобзарю, Олександру Чумичці та Ігорю Гончаренку, автомобіль народився вдруге і вже на різдвяні свята прибув у батальйон "Київська Русь".

Ремонтувався КамАЗ на базі ФГ "Поляна" у Лизогубовій Слободі. Тому всю головну роботу на себе взяв голова фермерського господарства Микола Горошко. Микола Миколайович вже не вперше допомагає технікою для війська. Так, під час передноворічної поїздки волонтерів Згурівщини в зону АТО до земляків 72 ОМБР, фермер передав автомобіль ВАЗ 2101, який на першій лінії оборони вручили Юрію Івченку із Нової Олександрівки.

Відомо, що батальйон "Київська Русь" вперше відправився на передову ще в червні, а повернувся на ротацію в жовтні нинішнього року. Більшість часу бійці боронили Дебальцеве на Донеччині. У режимі щоденних обстрілів і катастрофічного браку важкого озброєння хлопці втратили головного натхненника - командира батальйону "Батю" - Олександра Гуменюка. Однак, попри це зуміли зібратися з духом - і стратегічне місто не здали терористам.

Отримавши лише 2 місяці для того, аби відновити сили батальйон в грудні минулого року відправився на схід України, де йде національно-визвольна війна проти російських найманців та терористів.

Згурівський район і раніше активно допомагав 11 батальйону. Так, у червні перед відправкою підрозділу на фронт, згурівські ативісти разом із керівництвом району возили допомогу воїнам Київщини. Із найнеобхіднішого військові отримали: 9 бронежелетів 4-го класу захисту, продукти харчування, одяг, засоби гігієни та інше. Тоді всього за день небайдужими підприємцями Згурівського району було закуплено 6 бронежилетів, зібрано фінансової допомоги у розмірі 18650 грн. (з них було закуплено ще 3 бронежилети), товарів, продуктів та пального на 8972 грн.

У славетному батальйоні воюють і представники Згурівського району: Андрій Бурмаченко (Нова Олександрівка), Генадій Мельник (Олександринівка), Валерій Драй (Згурівка).

Варто зазначити, що двоє з них: Андрій Бурмаченко та Валерій Драй - лікарі, тому рятували своїх побратимів у найскладніших обставинах. Всього у складі батальйону несуть службу 5 фельдшерів. Андрій Бурмаченко найбільше пробув на передові з-поміж земляків - 90 днів та отримав нагрудний знак від екс-міністра оборони генерал-полковника Валерія Гелетея.

  КамАЗ до ремонту










КамАЗ після ремонту






У Київській області працює робоча група з питань надання правової допомоги учасникам АТО

На минулому тижні відбулося засідання обласної робочої групи з питань надання правової допомоги військовослужбовцям, які беруть участь в антитерористичній операції, та їх сім’ям під головуванням заступника голови Київської облдержадміністрації Дмитра Христюка, в ході якого розглянули питання організації її роботи.

У засіданні взяли участь члени робочої групи, зокрема, представники юридичного управління КОДА, Головного управління юстиції у Київській області, управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду у Київській області, Київського обласного військового комісаріату, земельного кадастру Головного управління Держземагентства у Київській області.

«Питання надання кваліфікованої юридичної допомоги учасникам АТО, демобілізованим, їх родинам – одне з важливих. Тому мережа юридичних консультацій в області має працювати. Важливо довести до відома мешканців області про функціонування робочих груп з надання юридичної допомоги учасникам АТО та їх родинам. Це дозволить об’єктивно, системно та кваліфіковано вирішувати питання бійців. Та перш за все, потрібно відпрацювати чіткий алгоритм дій у вирішенні типових проблемних питань, технологічної карти», - наголосив Дмитро Христюк.

Робоча група створена з метою надання у межах повноважень первинної правової допомоги, зокрема правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань (наприклад щодо видів і розмірів пільг). З метою визначення системних питань у правовому полі буде проведено моніторингове анкетування. Це дасть можливість оперативно та системно підходити до питань, швидко надати необхідну допомогу.

Також, відповідно до Розпорядження голови КОДА Володимира Шандри, утворені відповідні районні/міські робочі групи, зі включенням до їх складу, представників районних, міських, міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, районних, міських військових комісаріатів з метою створення мережі таких консультацій.

Крім того, відомо, що раніше Асоціація правників України запустила проект «Правова допомога учасникам АТО». В рамках даної ініціативи планується залучити досвідчених і професійних юристів та адвокатів які згодні на безоплатній основі (pro bono) надавати правову допомогу військовослужбовцям.

"Ми звертаємось до всіх небайдужих правників та запрошуємо Вас долучитись до проекту. В цей складний для України та українців час, в силах кожного із нас надати свою посильну допомогу тим, хто її потребує. Ми будемо вдячні Вам за підтримку проекту та розповсюдження інформації про нього серед колег", говориться в повідомленні правників.

Долучитись до проекту можна заповнивши анкету, вказавши в ній свої данні та коментарі стосовно того, скільки часу Ви зможете приділити даній роботі.

За більш детальною інформацією можна звертатись до координатора законопроектної роботи АПУ Марини Слободянюк за тел. +38 (044) 492-88-48 чи написавши листа на e-mail legal@uba.ua та до координатора проекту Романа Титикало, e-mail r.titikalo@gmail.com .

Типові питання учасників АТО.


ТЕЛЕФОНИ З ІНФОРМАЦІЙНОЇ, ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ УЧАСНИКАМ АТО ТА ЇХ РОДИНАМ


«Гаряча лінія» Обласного штабу допомоги учасникам АТО та їх родинам при Київській обласній державній адміністрації–286-17-39; 067-240-40-15

Обласна робоча група з питань надання правової допомоги учасникам АТО – 286-87-80; 462-49-16

Соціальне забезпечення – (044) 206-74-86, (044) 206-74-87

Служба у справах дітей та сім’ї КОДА – (044) 286-77-37

Обласний військовий комісаріат – (044) 484-62-59

Головне управління Держземагентства у Київській області – (044) 409-23-35, (044) 409-23-36

Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду у Київській області – (044) 425-84-17

Благодійний фонд «Розвитку та захисту Київщини» - 096-381-43-44

Генеральний штаб АТО – (044) 503-05-21, (044) 206-48-08

Міністерство оборони України – (044) 454-43-37, (044) 253-04-71

Пошук поранених і загиблих – (044) 255-69-55

Пошук полонених та зниклих безвісти – 0800-501-482, (044) 235-63-67, (044) 244-07-55

Пошук російських військових – 096-887-80-94

DOHБАСС-SOS – 050-943-42-28, 068-545-17-96, 063-785-11-36

Волонтерська сотня, ЦВГК – 050-633-31-95

Запис волонтерів – 093-58-58-464

Волонтерська гаряча лінія допомоги АТО – (044) 206-48-08

«Гаряча лінія» АПУ – (044) 255-69-55

«Гаряча лінія» СБУ – 0800-501-482

Колцентр МВС – (044) 254-91-02, 0800-50-02-02

Міграційна служба – (044) 468-01-01

Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції–(044) 281-08-50, (044) 281-08-48

Новації в оподаткуванні

Головне управління ДФС у Київській області, повідомляє, що з 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, зокрема, передбачено скорочення кількості податків та зборів.

Так, серед загальнодержавних податків залишилися: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата та мито, а серед місцевих – податок на майно та єдиний податок. До місцевих зборів належать збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Водночас зазначимо, що місцеві податки та збори, які встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України (далі – ПКУ), рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Крім того, внесено зміни до п.16¹ підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, яким передбачено, що термін справляння військового збору продовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

Починаючи з 01.01.2015 року об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПКУ. Тобто до бази оподаткування включається не лише заробітна плата та платежі за цивільно-правовими договорами, а будь-які доходи, що включаються до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

ГУ ДФС у Київській області

пʼятниця, 23 січня 2015 р.

У Новоолександрівському НВК День соборності відзначили патріотичним концертом

22 січня 2015 року Новоолександрівський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-дитячий садок» відзначив день Соборності України.

До зали, урочисто прибраної національними символами України, завітали учні, учителі, батьки, жителі села, голова районної Ради Чубук Є.О., начальник відділу освіти Згурівської райдержадміністрації  Бойко В.А., директор Згурівського БДЮТ  Кислицька Г.І.,представники педколективу та учнівського самоврядування Жуківського НВК, учасник АТО Андрій Бурмаченко, учасник бойових дій в Афганістані, полковник у відставці, згурівський поет і композитор Олег Зозуля, сільський голова Мельник К.В., учасники художньої самодіяльності.

Девізом музично-патріотичного марафону «У єдності народу – сила», який започаткувала школа, стали слова:

Велична і свята, моя ти Україно,
Лише тобі  карать нас і судить.
Нам берегти тебе, Соборну і єдину,
І нам твою історію творить.

Літературно - музична композиція перепліталася з цікавим відеорядом про історію боротьби України за свою єдність й незалежність, а також про випускників школи, учасників АТО.

З великою увагою присутні слухали виступ голови районної Ради Чубука Євгена Олександровича, який розповів про нелегкий шлях нашої держави, про наших земляків, що захищають рідну землю від ворогів. Голова райради вручив учням школи бойовий прапор 72-ї бригади, який передав випускник школи, учасник АТО, Юрій Івченко. Євген Олександрович також вручив учням школи сітку-основу для виготовлення маскувальних сіток на тезніку 7 батальйону Національної Гвардії України, в якому проходять службу 33 воїна зі Згурівського району.

Не залишив байдужими присутніх і виступ Олега Михайловича Зозулі, який  представляв свої пісні про нелегку долю воїнів,сучасних захисників Вітчизни. Адже і його син нині є учасником АТО і несе важку, але почесну місію захисника своєї Батьківщини. Згурівський поет і композитор презентував свою нову і надзвичайно актуальну пісню "Аеропорт" та заспівав вже відому трагічну композицію "Двадцять років".

Із захопленням і пошаною слухали  присутні виступ земляка Андрія Бурмаченка, який нещодавно повернувся із зони бойових дій.

У цьому заході взяли участь художні хореографічні ансамблі школи, вокалісти, учительський ансамбль (керівник Коваленко Г.І.) та народний колектив Будинку культури  «Горлиця» (керівник Мельник А.І.).

Учні Жуківського НВК виступили із музичними номерами, які викликали шквал оплесків у присутніх.

У кінці марафону був представлений патріотичний флешмоб «Якщо діти благають – гармати мовчать!» у виконанні учнів Новоолександрівського НВК (керівник Яременко Л.В.).

Державний прапор із фронту, як естафету боротьби за єдність і цілісність України, було передано з рук директора школи Мотузки Н.Б. представникам Жуківського НВК.

На завершення заходу для бійців нацгвардійців були передані дев’ять маскувальних костюмів,а також предмети першої необхідності, миючі засоби, продукти харчування, листи підтримки, які були зібрані педколективом та учнями школи.

Юлія Кирпа,голова учнівського самоврядування.


Відео заходу



Презентація пісні "Аеропорт" Олега Зозулі

Фотозвіт










































Все тільки починається! Приєднуйся до Свободи Згурівщини!

Правила використання матеріалів сайту "Згурівська Правда"

Використання матеріалів сайту "Згурівська Правда" дозволяється тільки за наявності гіперпосилання на www.z-pravda.com.ua. Детальні правила використання матеріалів тут.