пʼятниця, 23 жовтня 2015 р.

Олег Зозуля: Не можна залишатися осторонь…

Молебень за Україну в Згурівці
Ось і вибори…Ні, не так – ВИ-БО-РИ!!! Єдиний час, коли про народ згадують, тому що він же, в контексті кампанії, вже і не народ, а ЕЛЕКТОРАТ, і від нього треба дуже проста, але чи не головна (для політиків) річ, щоб електорат встав вранці у день голосування, причепурився, прийшов із паспортом на дільницю, отримав бюлетень і поставив напроти кандидата, який викликає якісь позитивні асоціації, відмітку та вкинув цей папірець до скриньки, все…

Як бачимо процедура зовсім нескладна, але справа в тому, що, за великим рахунком, від вибору кожного залежить, як прийдеться жити в наступні декілька років. І тут вже починається саме цікаве і визначне…

Забігаючи наперед, повідомляю читачеві, що за жодну із політичних сил, які йдуть на вибори цього разу я агітувати не збираюся, але занадто хочу поділитися своїми враженнями і думками про те, що відбувається. Не буду агітувати за партії навіть під дулом автомата, тому що вважаю їх в Україні досить нікчемними, але, як і буває в житті, люди, які в цих партіях перебувають дорогого коштують, і можливо те, що вони «записалися» у члени, то їх єдина помилка. І для мене особисто вони після цього стають якимись ушкодженими чи що…

Можливо, до таких висновків наштовхнув мене власний досвід багаторічного перебування у Компартії, але я не знаю іншого визначення, коли особистість, і прикро, що як правило, яскраву особистість, ставлять «до лави», дають їй номер (який записано у партійному квитку), і погляди такого члена мають від цієї миті відповідати тому курсу по якому йде вся політична сила, тобто придумана однією людиною, як правило засновником партії…Скучно і не дуже цікаво, бути «одним із…».

А от зовсім інша справа, це окремо взяті наші люди. Не перестаю дивуватися довготерпінню цього Народу і щиро пишаюся приналежністю до українців. Під час служби у війську, багато їздив і побачив немало, і напевне можу сказати, таких толерантних, талановитих і мудрих людей, які живуть в Україні майже ніде більше не зустрінеш. Українці кмітливі і різноманітні, але завжди талановиті, освічені, люблять свою землю, на якій готові працювати і жити вічно… Чи треба їм об’єднуватися у партії, для мене то є питання, поки що без відповіді.

Але нічого не вдієш, і мої односельчани, Земляки з великої літери і однодумці-патріоти йдуть цього разу на вибори, і я не маю права не сказати, що я їх знаю і горджуся цим, а справи, до яких вони причетні викликають у мене захват і натхнення…

Говорю про Степана Степановича Кузьмича, Євгена Олександровича Чубука, Скринника Сергія Петровича та Гембаровську Ольгу Борисівну. Ці люди для мене є дуже дорогими…Чому? А тому, що «по ділам їхнім»… Мені байдуже, у якій вони партії, це їхня особиста справа, але мені дуже до вподоби люди, які менше говорять, а завжди роблять те, що найбільш необхідно в даний момент…Я і сам старався завжди бути таким, і ця публікація є тому підтвердженням. Ми називаємо таку поведінку, активною життєвою позицією, тобто, коли людина не стоїть осторонь, жваво відгукується на якісь події і приймає в них участь. Оговорюся, тут вибори і є той мінімум, у який не члени партій, а члени суспільства, якими ми з вами всі і є, повинні піти і проголосувати.

Декілька слів із історії моєї великої пошани до згаданих мною друзів. Півтора роки тому, коли у розпалі була війна на Сході, без перебільшення, армія була роздягнена і голодна. Знаю це достеменно, тому що син Андрій в липні минулого року перший раз потрапив у АТО. Потрібні були небувалі зусилля і ресурси, щоб відновити боєздатність Збройних Сил, в які все більше і більше йшли служити згурівчани.

У той тяжкий період Степан Степанович і Євген Олександрович фактично очолили волонтерський рух на Згурівщині. Пам’ятаю, як діставав Євген Олександрович аж у Одесі для мого сина ківларовий шолом, як придбавали на зібрані молоддю Згурівки кошти бронежилет…, яку велику ціну мала тоді ця допомога для батьків, у хвилини абсолютної тривоги і навіть розпачу, коли рідна людина їде на фронт…

А як у той період «піднялися» жінки Згурівщини? Збирали пожертви, закупляли для воїнів саме необхідне, плели сітки, випікали домашні смаколики…і завжди, в усіх цих починаннях ініціатором була товариш Оля Гембаровська. Ніжна мама чотирьох красунь, мила у спілкуванні і просто красива жінка, але завжди чесна, тверда і безкомпромісна, коли стосується долі країни і рідної Згурівки. Завжди згадую Олю і її однодумців, коли бачу урни для сміття встановлені ще до подій на Сході. І окраса Згурівки – наш парк, прибирання якого теж зорганізовано Олею, є доказом того, що ця людина здатна привести рідне село у найкрасивіше на Київщині.

А скільки вдячних і добрих слів я особисто чув від колишніх воїнів АТО згурівчан за ті легендарні поїздки, які здійснили три нерозлучні побратими Степан Степанович, Євген Олександрович і Сергій Скринник! Уявіть, як не шкодуючи власного авто, коштів на пальне, у невідомість і небезпеку мчали вони вночі на Схід, везли харчі і одяг землякам-воїнам, та саме можливо головне – привіт від рідної Згурівщини, де чекали і чекають тих, хто захистили Україну і несуть нелегку службу зараз в зоні АТО. Пізніше, я присвятив один із своїх віршів «Ангели-посли» цим трьом відважним друзям, патріотам і волонтерам, а Олі Гембаровській і всім волонтерам Згурівщини присвятив вірш «Мобілізовані душею». Честь і хвала вам дорогі мої земляки! Це ви подвигом своєї душі приблизили той хиткий, але такий бажаний мир на Сході!

Я вірю і надіюсь, що не тільки я, а і всі мешканці Згурівки і інших сіл, які бачили, як ви допомагали землякам, захисникам своєї країни, вижити у боротьбі із агресором, оцінять вашу працю і віддадуть свої голоси за вас. І честь Згурівки, і цю довіру земляків ви пронесете і примножите працею у депутатському корпусі. Тоді Згурівщина буде ще красивіша, дітки будуть виховуватись патріотами, старше покоління, ветерани війни, ветерани Афганістану і АТО, молодь будуть відчувати ваше піклування.

Впевнений, що будете ви для своєї рідної землі робити все із такою ж наснагою, як ви робили і робите все для воїнів, яким сьогодні нелегко, як і всім людям у Країні, яка вибрала свій єдиний шлях до свободи і щастя в європейській родині. Ваш обов’язок зробити так, щоб цей важкий шлях реформ був легшим для земляків.

У вас, дорогі мої згурівчани, хочу запитати, нам треба у владі люди, які вміють і знають, що робити, щоб наше життя стало кращим? Переконаний, що саме такими людьми є Степан Степанович Кузьмич, Євген Олександрович Чубук і Сергій Петрович Скринник. Вони це підтвердили у самий важкий період сучасної історії України, і підтвердять ще не раз, тому ми не прогадаємо віддавши свій голос за них.

Маю честь. Ваш Олег Зозуля.  


Немає коментарів:

Дописати коментар


Все тільки починається! Приєднуйся до Свободи Згурівщини!

Правила використання матеріалів сайту "Згурівська Правда"

Використання матеріалів сайту "Згурівська Правда" дозволяється тільки за наявності гіперпосилання на www.z-pravda.com.ua. Детальні правила використання матеріалів тут.