понеділок, 16 лютого 2015 р.

Відбулись обласні заходи до 26-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану

13 лютого відбулись обласні заходи з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 26-ї річниці виведення військ колишньої СРСР з Республіки Афганістан. У цей день, за участі очільників області та ветеранів афганської війни відбулося покладання квітів до Меморіального комплексу українським військовим, які загинули в Афганістані.

Традиційно, окремий захід відбувся в приміщенні Київської обласної державної адміністрації, куди прибули ветерани з усіх куточків Київщини. Згурівський район представили: голова згурівської районної спілки ветеранів Афганістану Микола Панасюк та поетеса Марія Чорна.

На заході було презентовано короткометражний документальний фільм про події тих років. Також лунали символічні пісні "Чорний тюльпан", "Віват", під які, схиляючи голови, піднімався увесь зал. До слова запрошувалися голова КОДА Володимир Шандра та голова обласної організації УВСА Іван Коваль.

Крім того, було оголошено результати конкурсу "Афганська війна очима дітей", а всі переможці отримали грамоти та цінні подарунки. Згурівська поетеса Марія Чорна зачитала вірш про війну в Афганістані, її роботу було відзначено окремо. На заході також працювала виставка малюнків із конкурсних робіт, серед яких була й робота згурівчанки Вікторії Панасюк.

Усіх загиблих воїнів-інтернаціоналістів згадали словами вдячності та скорботи, а ветеранам побажали міцного здоров'я та мирного неба.












Вірш Марії Чорної


А що слова…
Ними не висловити втрат.
А що літа…
Навічно в серці крик гармат.

Страшний Афган застиг перед очима –
Юний орел злетів…
Та обпалив так швидко йому крила –
Пекучий біль...

Там, де Кабул й хребти важкі, гірські
І де в річках течуть потоки крові,
Були бої жахливі, нелюдські,
Там смерть із відчаєм у змові.

Розжарене і вбивче сонце
Палило безневинні душі,
Відразу било прямо в серце,
Минаючи лиш кілометри суші.

Гарячі кулі омивались кров’ю,
Піщаний вітер камнем бив у груди,
Вони не обдурили долю:
Вона розставила капкани всюди.

І їх життя зів’яли не розцвівши,
Мов попіл розлетілись вдаль.
І зникли, трохи покружлявши,
У вогняній пустелі Регістан.

Й молитви матері:
“О Боже мій, врятуй,
Допоможи йому,
У мене ж він єдиний”
Іще тримали сина на землі
І додавали йому більше сили

Хоч кровоточили глибокі рани,
Але в очах жила крихка надія,
Лунали вибухи, немов вулкани –
Життя – як заповітна мрія.

Над ними чисте, синє небо,
Хтось вижив сотні полягли.
І скільки сліз уже пролито
За тими, хто спочив в землі

На всі часи вони герої справжні,
Бо не злякались йти на вірну смерть,
А стали лиш заручниками долі,
Що пролетіла по їх душах, немов смерч.

Той час страшний вертається лиш в сні,
І житиме навіки у серцях.
Горітиме у вічному вогні
Той болісний безсмертний страх.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Правила використання матеріалів сайту "Згурівська Правда"

Використання матеріалів сайту "Згурівська Правда" дозволяється тільки за наявності гіперпосилання на www.z-pravda.com.ua. Детальні правила використання матеріалів тут.