середа, 16 липня 2014 р.

Наші в поході: як згурівські козаки Карпати підкорювали


На минулому тижні двоє згурівчан - Сергій Панасюк та Дмитро Стукало під районним та національним прапорами здійснили туристичний похід українськими Карпатами. Як це все було - пропонуємо переглянути в цікавому блогерному форматі від перших осіб - у вигляді спогадів самих хлопців. Текст не змінюємо, повністю зберігаємо автентичність. :) Гарного перегляду!

Як відомо, Українські Карпати заворожують своїми горами, урочищами, полонинами, флорою та фауною і неймовірними враженнями від побаченого. От Згурівські Козаки вирішили побачити все це на власні очі і вирушили в тижневий похід форсувати гірські простори.

Першого дня емоції молодих хлопців просто переповнювали. В них був чудовий настрій, сприятлива погода і навіть відсутність дороги до села, з якого починався маршрут ніяк не змінило ставлення до подорожі в дикі місця (до речі, про дороги там по ходу дійсно ніхто не чув, тому що під тими ямами ледь пломби з зубів не повипадали ;)


Маршрут почався з прикольного підвісного містка, який проходив через річку Лімниця. Після невеличкого перекуса на іншій стороні річки і почалося все найцікавіше…


Справа в тому, що все було на диво просто, але тут почалося те, що Козаки не очікували… Перші 150-200 м вони ледь легені не погубили і думали вже повертати назад, але фраза « Ми шо, не козаки?» підбадьорювала їх і вони «танком» перли все вище і вище ;)


Нервів і сил, звичайно, пішло тут не мало…

Після декількох годин ходьби по величезному камінню, вузьким стежкам над обривами і вирубці лісу стало приємно спостерігати за природою навколишнього середовища і тяжкість від важелезного рюкзака за спиною та крутого підйому вже не так відчувалося;)

Хоча, коли Згурівські Козаки трохи погуляли по невеличким горбикам (правда їм це було зовсім не горбики) – Другий Козак вирвався трохи вперед і з часом пролунала фраза « Єдіть-колотіть! Да скільки ж можна!? » і Перший Козак побачив, що пригоди тільки починаються;)


Але все хороше рано чи пізно закінчується і знову стало неймовірно тяжко ще й почав гриміти грім і все йшло до великого дощу.

Згодом почався досить сильний дощ і Козаки добрели до місця призначення, де й розбили табір біля дерев`яної колиби.



В тій хатині ми познайомилися з 4-ма хлопцями зі Львова, які також там відпочивали.

Після дощу, коли Козаки відпочили, вони почали розбивати табір поруч з будинком і шукати воду з дровами. Правду кажучи, з цим було проблема) Дрова були дуже мокрі, хоча й їх хлопці змогли розпалити, а от з водою були свої приколи: вода також була в невеличкій криниці, але після дощу вода в ній трохи змутніла і потрібно було або шукати інше джерело питної води, або ж кип’ятити воду. От тільки гарячу воду не сильно прикольно пити та ще й потрібно було запасатися нею на наступний день.

Через деякий час хлопці подумали і Перший Козак взявся вирішувати цю проблему, поки другий готував хавку на вечір: він взяв пусту бутилку, відрізав дно, і наклав туди перепаленого вугілля а зверху положив шар моху, так як вугілля слугує фільтром дрібних частинок, а мох – рослина, в якій не живуть бактерії.

Так і вийшов в нас фільтр для води ;)

Після того, як Козаки поїли – вони облаштували свій козацький табір прапорами і пішли спати, так як пройшов тяжкий день і вони поняття не мали, що чекатиме на них наступного дня.



Ранок другого дня почався зі слів Козака №1 «Харош спать! Давай вставай!» ;)

Ми швиденько попили кави і рвонули вгору. Через 15 хв ми побачили, що і цей день буде дууууже цікавим ;)

Підйом по камінню через вузьку стежку в жерепі (гірська сосна) справа також не легка.



Але зі словами «Слава Україні» хлопці йшли на першу заплановану гору. Дорога до неї була і цікавою, і не легкою, і небезпечною, тому що в разі падіння зі стежки – залишитися в живих шансів просто не було. Але все-таки цікавість Козаків брало верх і на небезпеку вони не звертали увагу ;)



І ось настав час подивитися на першу нашу красуню г. Високу, висота якої складає 1804 м. Підйом на неї був не простий через велике «живе» каміння, яке просто ворушилося під ногами. 


Перед підйомом на саму вершину Козаки зустріли групу туристів, які виявилися земляками: туристи з Переяслава-Хмельницького.



Обмінявшись своїми враженнями, хлопці зі Згурівки подіставали українську символіку і сфотографувалися на пам’ять, а потім трохи злізли із самої вершини і почали наминать  бутерброди ;)




Відразу ж після гори Висока ми пішли на наступну вершину, яка стояла на нашому маршруті, гора Ігровець, висота якої нижча всього на 1 м попередньої  (1803 м).


Через 15-20 хв ми дійшли і до неї.


В цей день подорож по горам закінчувалася і ми йшли на наступне місце ночівлі, але поки до неї дійшли – адреналін у Козака №2 ледь не стікав повільно по штанині;) тому що ще б трохи і наступив би на гадюку;) Вже потім виявилося, що вона була ядовита.


Але після таких неприємних «підгидків» природа порадувала Козаків: виявилося, що на деревах перевала Боревка ростуть не лише шишки і зелені ягоди, а ще й гречана крупа ;) Тобто зголодухи б ми не пропали;)


Третій день.

Цього дня Козаків чекав «гвоздь-програми» :  дві найвищі гори маршруту…



Рано зібравши табір, туристи пішли знову в ліс і вже там наткнулися на табличку, яка вказувала подальший напрям.


Козаки думали що найважче вже позаду, але не тут-то було: щоб потрапити на найвищі наші точки нам довелося немало підніматися на проміжні вершини, до речі, висоти таких вершин також не малі (1596 м – г. Боревка і 1694 м – г. Лопушна).


Місця в даному районі дуже цікаві, але ще більшої цікавості нам надала стара колючка, яка в принципі не повинна там бути, тому що в окрузі не було ніяких закладів, які б могли так охоронятися. 


Ми знали, що маршрут доволі складний, що якщо й повернути назад – то лише в перший день, тому що далі потрібно або проходити його повністю, або там і «залишатися» =) Але, коли на дорозі знайшли пару дорогого взуття – то зрозуміли, що недоходяги все-таки є ;)


Але ні колюча проволока, ні пара взуття не відволікала Козаків, тому що прямо перед носом в хмарі стояла «вона», гора Велика Сивуля, висота якої складала 1836 м.

Коли пройшов деякий час, Козаки вилізли по викладеним кам’яним сходам на вершину, і з криками «Слава Україні» вирішили перепочити трохи і віддзвонитися рідним, переконати, що в нас все добре, що ми живі-здорові (перед цим зв’язку не було взагалі);)


І як завжди вони розправили козацький прапор…



Правда одна цікавість в Козаків все-таки була: в далині вони бачили дуже велику хмару, і вони ніяк не розуміли, чому вона одно стоїться, в той час, коли всі інші хмари бігли по небу.


Короче, ми по фотографувалися і з командою «під рюкзак» пішли на гору Мала Сивуля (1818 м.) ;)

Пройшовши хвилин 15 туман все більше й більше густішав і Козаки вперлися в величезну скелясту гору з величезним слизьким камінням. І тут вони зрозуміли чому «та» хмара нікуди не йшла.

Насправді це й була гора Велика Сивуля (1836 м).

Буквально відразу видимість зменшилась майже до нуля, ми ледве встигли одягнути дощові плащі, але й дощ на підйому був не простий. Всі звикли бачити, що дощ йде зверху вниз, а тут ми побачили щось нове: дощ йшов просто збоку ;) Був наскільки сильний вітер, що краплі летіли горизонтально. 






Про емоції Козаків можна б було написати, але формат сайту «Згурівської Правди» не дозволяє використовувати ненормативну лексику ;)

В цей день туристи майже не відпочивали, тому що в таку негоду залишатися на такій висоті заборонено, тому вони просто бігли по «живому» камінню до підніжжя гори.

Приблизно через години 3 ми спустилися до підніжжя на чудові полонини Бистра і Рущина, на якій і розбили наш наступний табір. Рельєф такої полонини просто вражає, тим паче, що на краю було урвище Пекло (1465 м), від якого також перехоплювало подих. 


Переночувавши ніч в цьому «пеклі» , ми зрозуміли, що таке спати в хмарі: повітря було наскільки сире, що це не лише було видно по конденсату на палатці, а я відчувалося самим тілом.

На ранок Козаки як завжди швидко зібралися і пішли на останню стоянку, на якій вони повинні були провести 2 ночі.

Але поки вони туди дійшли емоції тільки накопичувалися. Хлопці побачили багато карпатських джерел і дуже гарну полонину Боярин з двома невеличкими архітектурними спорудами місцевих чабанів, які чудово доповнюють саму місцевість.


Але й далі дорога нас порадувала тим, що і в Карпатах дуже сильно «люблять» президента Російської Федерації ;)


Ще через декілька годин Козаки потрапили на останнє місце ночівлі, яке було в 200 метрів від гарного водоспаду Салатручіль.


Згурівські туристи думали, що буде нудно сидіти день в лісі без діла, тому вони вирішили чимось себе зайняти, так би мовити поєднали корисне з приємним. Вони знали, що доведеться використовувати багато води, от тільки були настільки в захваті від побаченого, що їм було лінь йти 200 метрів по воду. Тому Козаки вирішили викопати своє джерело прямо під палаткою;) (чекайте відео у одного із учасників маршруту). 


Немає коментарів:

Дописати коментар


Все тільки починається! Приєднуйся до Свободи Згурівщини!

Правила використання матеріалів сайту "Згурівська Правда"

Використання матеріалів сайту "Згурівська Правда" дозволяється тільки за наявності гіперпосилання на www.z-pravda.com.ua. Детальні правила використання матеріалів тут.